12.11.22 Субота, вечір. А я відчула полегшення.

  12.11.22 Субота, вечір.

А я відчула полегшення.

Вперше за такий довгий період спілкування.

Я перестала чекати ... твоїх дзвінків і зустрічей.

І мене це радує. Це неймовірне відчуття полегшення! Я Тебе не чекаю. Я так втомилася від цих очікувань.

Коли Ти приїдеш, подзвониш. Я можу подзвонити тільки коли Ти на роботі. Коли Ти вдома, це буде занадто небезпечно. 

Одружений чоловік.

Це важко. Я не завжди справляюся зі своїми емоціями. Я часто плачу.

А втім, це мій щоденник. І я більше ніж впевнена, що Ти ніколи його не прочитаєш.

Можливо, мені вдасться швидше Тебе забути.

Я заміжня.

Це теж обтяжує ситуацію

Знаєш, в чому, між нами різниця?

 Ні, не в тому, що Ти в матеріальному плані вище за мене, і я тебе боюся.

 Я, навіть, думки не припускаю, що я можу жити з тобою.

Я боюся Тобі невгодитии. І ти будеш кричати на мене, як мій муж, з яким я хочу розлучитися.

Я вже й гроші на квартиру зібрала, і Ти мені в цьому допоміг. За це я вдячна тобі, я зберу, і віддам тобі.

І ця жінка не їде. І я знову мушу терпіти свого мужа.

Але я не про це.

 І не в тому, що Ти не віриш в любов, а я Тобі кажу, що люблю, і ти кажеш, що це дурне.

І не в друзях, і не в роботі.

Різниця не в тому, що ти боїшся втратити свою жінку, а я не боюсь втратити свого чоловіка.

А в тому, що Ти боїшся втратити свою дружину, а мене  - НІ!

Ось і все. Я лялька,  в твоїх руках. Лялька, з якою Ти спиш, коли в Тебе є час.

Зустрічі по факту.

Зустрічі по годині.

Добре, якщо по дві, і тобі знову треба їхати.

Ти постійно злий, все поспішаєш, і я не знаю, що мені з Тобою робити, як реагувати.

Я, навіть, більше часу не можу попросити, бо тебе чекають. Хтось.

А те, що я чекаю, це - дурне.

Але ж у мене теж Є бажання. Бажання бачити Тебе. Тебе, а не когось іншого!

І йти до Тебе! 

Треба ж вийти якось з дому. Моя мама знає, що в мене є ТИ. І я маю в неї відпрошуватися йти до Тебе. 

І ми обоє  про це знаємо.

І я іду. До Тебе!

Обіймати Тебе, цілувати, кожну частину Твого тіла. Чекати на Тебе, приходити.

Обійматися.

Цілувати.

Тебе.

Хіба це так багато?

Останнім часом мені приносить це все менше радості.

Більше сліз.

Мої бажання Тобі не потрібні.

Та, власне, а що я можу тобі дати?

Крім поцілунків, сексу, і ніжності?

 В мене нічого для Тебе немає.

Я іноді думаю, що я велика обуза для Тебе, а не радість.

Якщо я виявляю якусь незадоволеність, то це тебе злить.

Я у відчаї, я не знаю, що мені робити?

З одного боку, я так втомилася від очікувань. 

Таблетки не допомагають.

А з ішого, я хочу тебе бачити.

Мені так подобалося Тобою захоплюватися!

Ти єдиний чоловік, з тих, що в мене були, який мене слухає.

Мене смішить. Радить. Підтримує.

Чи це я так думаю?

А  насправді, тільки трахає, в зручний для себе час.....

Чи це я хочу вірити в Тебе, в твою Дружбу, почуття, емоції?

І хочу, щоб Ти про них чув?

Це все дурне. Любов.

Моя любов тобі не потрібна.

Та й ніжність теж.

 Чи ти такий є?

І завжди таким був?

І для Тебе нічого особливого не сталося, що Ти не приїхав і не подзвонив?

А втім, і я тобі не обіцяла любити Тебе.

Треба спуститися на землю.

І навчитися любити себе, а не тебе!

З твоєю сім"єю.

А що?

 В мене є робота.

Я вмію бути наодинці з собою.

Інші чоловіки мене не цікавлять. Я нікого з чужих не хочу, та і з знайомих теж. А що там? Знову одружені?

 Все те саме!Знову жити подвійним життям?

Ні. Не хочу!

Краще я вже сама житиму.

Задовольнити матеріальні потреби я можу, до того ж себе і дитини.

Себе задовольнити я теж можу, коли захочу і скільки захочу.

Така собі "залізна леді". Без почуттів і емоцій.

Це краще, ніж очікування.

Для чого я дозволила влюбитися? Я ж знала, що це принесе тільки клопіт.

І прийдеш ти не до мене.

Як би я Тебе не возвеличувала, не пестила, не ніжила в ліжку.

Прийдеш ти спати не до мене в ліжко.

А до дружини.

Це останній одружений чоловік в моєму житті!

Я так не хочу!

Я залишу тебе в своїй пам"яті як Ідеального, Найкращого чоловіка! Ти приніс мені радість. І сльози.

Це що, я не можу володіти своїми емоціями?

Мабуть.

Втім, разом з Тобою я виросла в своїх очах. Я змінила роботу. Впевнилася в своїх силах. 

Я перечитала книги з мистецтва сексу.

Ознайомилася з шедеврами китайської, японської, індійської практик задоволення чоловіків.

І що?

Ти кажеш, я класна в ліжку. Але вночі спиш ти не зі мною.

Чи хочу я за Тебе заміж?

 Ти мене не кликав.

В той же час я б погодилася.

Я вже звикла до Твого характеру, звичок, вподбань. Я вже навчилася мовчати, коли Ти злий.

Ти настільки емоційно чутливий. Вибух емоцій. Неочікуваний.

І я пишаюся тим, що не на мене. 

Будеш кричати, обзивати, голос підвищувати чи бити мене - тієї ж миті, я зникаю з твого життя.

Бажаю щастя.

Дякую за проведений період часу.

І йду.

Назавжди.

Ми про це говорили, і Ти про це знаєш.

Мені подобається твій спокій. Голос.

І подобається радіти, ніби твоя улюблена собачка, кожній зустрічі.

З Тобою.

Ці короткі година -дві. Двічі на тиждень.

Щойно я плакала.

Коли писала ці рядки.

А ось в цю мить я розумію.

"Біда не в тім, що Ти мене не любиш, а в тім, що я тебе не можу розлюбить", як співається в пісні.

А я хочу любить!

Я хочу Тебе бачити.

Відчувати в собі.

Цілувати Тебе, твій член.