Розділ 11. Вогняний шлях

Полум’я розривало темряву, освітлюючи шлях, яким Троянда й Каното бігли крізь підземні коридори арени. Гул бою, крики охоронців і дзвін зброї переслідували їх, але всередині дівчина відчувала лише одне — серце билося у такт новій свободі.

— Туди! — Каното рвучко вказав на вузький прохід, де вогонь розчищав дорогу, неначе сам підкорявся їхній рішучості.

За мить позаду виринув Аріан із групою в’язнів, яких вони визволили дорогою. Ті, кого Троянда ще вчора називала ворогами, тепер йшли поруч, прикриваючи спини. В їхніх очах більше не було ворожнечі — лише віра у шанс на життя.

— Ніколи не думала, що ми будемо на одному боці, — прошепотіла Троянда, кидаючи погляд на жінку з холодними зеленими очима, котра колись глузувала з неї.

— А я — що повірю у тебе, — відповіла та, відбиваючи напад списом.

Вогонь, який вів їх, здавався живим. Він малював у повітрі знаки, неначе сама доля скеровувала їх до виходу. Але кожен крок уперед був випробуванням: обвал стелі, зграї магічних тварюк, ілюзії, що намагалися збити зі шляху.

І все ж Троянда відчувала — це їхня перша справжня перемога. Не лише втеча з полону, а й перемога над старими страхами. Вона більше не була дівчиною, що боролася сама. Тепер вона мала союзників, навіть серед тих, кого вважала ворогами.

На виході їх чекало ще щось. Вогонь склався у подобу воріт, які могли відкритися тільки тоді, коли всі в’язні торкнуться його разом. Це було випробуванням єдності.

— Ми або разом, або ніхто, — твердо сказала Троянда й простягнула руку.

Один за одним вони торкнулися полум’я. І тоді брама розчинилася. Попереду відкрилася нічна свобода — вогняний шлях, що вів їх у невідоме, але вперше вони йшли вперед не як полонені, а як сила.

Крики і гуркіт металу відлунювали у вузьких кам’яних переходах. Полонені, що ще вчора були ворогами, тепер ішли плече до плеча з Трояндою. Попереду вирувала битва.

— Тільки вперед! — Каното кинув короткий погляд на дівчину, і його очі спалахнули червоним вогнем.

Її серце калатало. Вона знала: якщо зараз злякається — всі загинуть. Троянда ступила вперед, немов танцюючи серед полум’я. Її голос злетів угору, наче заклинання:

— Я не стану полоненою тіні… Я сама обираю свій шлях!

Магічні ілюзії розсипались довкола, зраджуючи ворогів, і відкрили вузький вихід. Але шлях перегородили озброєні охоронці. Каното здійняв вогняний меч, Троянда відповіла блиском очей і піснею, що переплелася з полум’ям.

Вони билися разом — її сила зливалася з його. Вона відчувала, як кожен його рух — не наказ, а виклик, який вона приймає.

Вони билися разом — її сила зливалася з його. Вона відчувала, як кожен його рух — не наказ, а виклик, який вона приймає.

— Ти довіряєш мені? — прошепотів Каното, затримуючи удар.
— Тільки зараз. Тільки тут. — відповіла вона, і їхні голоси злилися з гулом битви.

У цей момент, коли вогонь його клинка й сяйво її голосу утворили справжній шторм, інші полонені — ті, хто ще вчора ненавидів її — простягнули руки. Один за одним вони об’єднали сили, прикриваючи Троянду й Каното.

Коли останній охоронець упав, перед ними відкрився довгоочікуваний вихід. Палаюче небо світанку зустріло їх холодним подихом свободи.

Троянда важко зупинилася на порозі.
— Ми вільні… але я знаю, це тільки початок.

Каното всміхнувся краєм губ.
— Ти ще навчишся довіряти мені по-справжньому. А я — довіряти тобі. І тоді наш вогонь ніхто не зупинить.

Вона відвернулась, щоб приховати посмішку, але знала: їхній союз, народжений у битві, став сильнішим за будь-які тронні клятви.

Полум’я облизувало стіни, вибухи зливалися з криками. Троянда й Каното билися спина до спини, розсікаючи натиск охоронців. Кожен їхній рух був небезпечним танцем, кожен крок — на межі життя й смерті.

Та раптом різкий удар з боку розітнув повітря.
— Аріан! — вигукнула Троянда.

Вона побачила, як він падає, збитий з ніг. Ворог заніс над ним спис — і в ту мить серце Троянди стиснулося. Вона кинулася вперед, але полум’я відгородило шлях.

— Не встигну! — її голос розірвався.

І тоді Каното, не вагаючись, стрибнув у самісінький вогонь. Його клинок перехопив удар, іскри розсипались на всі боки. Він підняв Аріана, кров стікала з його руки, але очі горіли сталлю.

— Тримай його! — крикнув він до Троянди.

Вона схопила Аріана за плечі, її голос піднявся у магічному співі, гасячи полум’я довкола. Ворогів відкинуло хвилею світла. У той момент вона відчула: їхнє єднання — єдина причина, чому Аріан ще живий.

— Я довіряю тобі… — прошепотіла Троянда, коли Каното опинився поруч.
— Інакше ми всі б загинули. — відповів він, накриваючи її руку своєю.

Аріан відкрив очі й, хоч ледве дихав, усміхнувся:
— Ви обоє… мов один вогонь. Не втрачайте цього.

Коли вони нарешті вирвалися назовні, до світанку, Троянда озирнулася. Її очі були вологими, але не від страху — від усвідомлення: тепер їхній союз тримається не на вигоді, а на справжній довірі, яка врятувала найдорожче.