Розділ 10. Королева без трону

Світло, в яке вона ступила разом із мамою, перетворилося на темряву. Мить — і Троянда впала на холодну кам’яну підлогу. Коли розплющила очі, довкола не було ні матері, ні друзів. Лише високі стіни в’язниці, обплетені мотузками з чорного вогню.

— Нарешті ти тут, — пролунало з тіні.

Перед нею постала жінка у темній короні, зробленій із уламків скла. Це була Королева Тіней, та сама, про яку всі лише шепотіли.

— Я чекала на тебе, лисице, — її голос був тихий, але кожне слово різало, як ніж. — Ти шукаєш трон? Його в тебе ніколи не буде.

Троянда підвелася, стискаючи кулаки. Вона відчувала страх, але ще більше — злість.

— Трон не в кріслі, не в короні, — відповіла вона. — І не у в’язниці. Трон — це те, ким я є.

Королева розсміялася, але в її очах на мить промайнуло щось схоже на тривогу.

— Дивися, — вона провела рукою в повітрі, і перед Трояндою з’явилося дзеркало. У ньому вона побачила себе… не полонянкою, а жінкою у червоних шатах, з короною з вогню й очима, які світилися силою.

— Це — ілюзія, — прошепотіла Королева. — У тебе нічого немає.

Але Троянда посміхнулася.
— У мене є я. І цього достатньо.

Вона відчула, як усередині розгорається вогонь. Її руки, скувані тінями, почали світитися. Кожен подих ставав викликом.

Королева Тіней зробила крок назад.
— Ти ще не зрозуміла, доню хаосу, — холодно сказала вона. — Справжнє випробування починається зараз.

І темниця почала змінюватися: підлога вкрилася кригою, стіни розчинилися, а Троянда опинилася на темному тронному залі. Але трон був порожній.

Королева без трону мала довести, чи здатна вона стати собою, коли в неї забрали все.

Каното стояв біля холодних стін, ніби вирізьблений із каменю. Його темні очі спостерігали за кожним рухом Троянди. Він не вимовив ні слова, лише легенько схилив голову, наче визнаючи її внутрішню силу, але водночас відсторонюючись від неї.

У цей момент у залі спалахнув кристал зв’язку. Аріан, швидкий, мов вітер, з’явився в магічній проєкції. Його голос лунав тривожно:

— Вона пройшла обряд, Королево. І… вижила.

Королева Тіней різко підвелася з трону тіней, що щойно з’явився за її спиною.
— Вижила? Ти впевнений?

— Так, — відповів Аріан. — Я бачив, як її полум’я розірвало кайдани. Вона вже не полонянка. Вона небезпечна.

Каното нарешті заговорив, його голос був низький і рівний, мов грім перед бурею:
— Вона не просто небезпечна. Вона стає тим, ким ми боялися. Символом.

Троянда слухала їхні слова, відчуваючи, як серце калатає у грудях. Вона була між двома світами: ще скута, але вже вільна духом.

— Хай всі знають, — стиснув кулак Аріан. — Вона — не полонянка. Вона — Королева без трону.

Її очі спалахнули, і в цю ж мить ланцюги остаточно розсипалися на порох.

— Трон можна забрати, — промовила вона, підіймаючись, — але мою силу — ніколи.

Зал затремтів, а Королева Тіней, дивлячись на неї, усміхнулася вперше — холодно, але з повагою.

— Якщо ти справді Королева, — прошепотіла вона, — доведи це.

І темрява розчинилася, залишивши Троянду на арені, де вже чекали інші.

*******************************

Арена зустріла її ревом натовпу. Кам’яні стіни світилися від світильників, наповнених синім полум’ям. Вогонь відбивався в обличчях глядачів — вони чекали видовища.

Троянда стояла в центрі, її руки ще тремтіли від щойно розірваних кайданів, але в серці вже вирувала впевненість.

— Арена не пробачає вагань, — пролунав знайомий голос.

З тіні вийшов Каното. Його лисячі вуха тремтіли, очі світилися золотом, а в руках він тримав тонкий клинок, що випромінював слабке світло.

Троянда здригнулася. Він. Хранитель, що врятував її, але водночас — частина тих, хто привів сюди.

— Каното… — прошепотіла вона. — Ти зі мною чи проти мене?

Він не відповів одразу. Його погляд був твердим, майже байдужим.

— У цій грі немає друзів, лише випробування, — сказав він нарешті. — Якщо ти впадеш — це буде твоє рішення. Якщо вистоїш — твоє право.

Арена вибухнула шумом, і з-за бар’єрів виринули перші тіні. Ілюзорні, але смертельно небезпечні. Вони кидалися на Троянду, випробовуючи її захист.

Каното підняв клинок, але не атакував її. Він розсікав тіней поруч, залишаючи простір для неї. Його голос лунав крізь гул:

— Покажи мені свою силу, Трояндо. Не ховайся за чужими крилами.

Вона відчула, як у ній закипає лють і водночас щось інше — бажання довести, що вона справді Королева без трону.

— Я не твоя учениця, — крикнула вона, випускаючи язики вогню, що розбили найближчу ілюзію. — Я — рівна тобі.

Каното раптом з’явився поруч, так близько, що вона відчула тепло його аури. Він нахилився, майже торкнувшись губами її вуха:

— Доведи. Чи зможеш ти вести, навіть якщо я стану твоїм ворогом?

І з цими словами він відскочив назад, ставши її супротивником.

Тепер арена вимагала відповіді.
Вона мала зробити вибір: битися проти Каното й довести свою незалежність чи показати, що союз із ним зробить її ще сильнішою.

******************************

Натовп шалів, вимагав крові, видовища, падіння. Кам’яні стіни арени відлунювали крики, мовби самі духи підбурювали бій.

Троянда стояла з піднятими руками, у долонях її горів вогонь. Каното — навпроти, з клинком у руках. Його погляд був спокійним, але за тією холодною маскою відчувалася боротьба.

— Чого вони чекають? — запитала вона, не зводячи з нього очей.

— Відповіді, — спокійно сказав Каното. — Чи будеш ти королевою без трону, чи просто ще однією полонянкою?

Тіні навколо ставали все агресивнішими. Вони падали на Троянду, роздираючи простір пазурами, але вона знов і знов палала, відштовхуючи їх вогняними хвилями. І все ж її погляд не відривався від Каното.

Він зробив крок уперед.
— Якщо обереш союз зі мною, разом ми зламаємо цю клітку. Якщо ж обереш бій… — він підняв клинок, що сяяв наче світанок. — Ти отримаєш справжнього ворога.