Розділ 1. Дзеркало

Я стояла в порожній кімнаті й відчувала, як все, що колись здавалося важливим, зникає в одну мить.

Мій світ розсипався на дрібні шматочки: університет, друзі, навіть думка, що я можу контролювати своє життя.

І тоді я підійшла до дзеркала.

Спершу я побачила себе — бліду, втомлену, трохи загублену. Але з кожним моїм кроком щось змінювалося.

Моє обличчя почало розмиватися, очі сяяли якимось полум’ям, волосся наче обвів вітер. І там, у відображенні, дивилася Лисиця — вогняна, хитра, смілива.

Я хотіла відсахнутися, але не змогла.

— Хто ти? — прошепотіла я сама собі.

Лисиця тільки посміхнулася. Її усмішка була сповнена знанням того, чого я сама ще не розуміла: що тепер усе буде інакше.

Я відчула, як у мені пробуджується щось нове — не страх, не сум, а гостра рішучість.

Це була не просто гра у дзеркалі. Це була моє нове життя.

Я більше не була просто Трояндою. Я була Королевою, яка йде на власних каблуках, і Лисицею, що вчиться використовувати хитрощі.

І я зрозуміла: тепер моє відображення показує не мене. Воно показує мою силу.

Я сиділа за столом у своїй квартирі, розкладаючи справи, які мали б визначати моє майбутнє: юридичні документи, конспекти лекцій, нотатки для практики.

Я була студенткою та стажеркою в юридичній фірмі — світ, де правила суворі, а помилка може коштувати кар’єри. Я звикла тримати себе в руках, аналізувати, контролювати. Але цього разу контроль вислизав.

Моє життя лилося крізь пальці, як вода. Всі плани, всі цілі — здавалося, зникли. І тоді я підійшла до дзеркала.

Спершу там було моє відображення: втомлене обличчя, темні кола під очима, руки, що вже не хотіли тримати папери. Але поступово контури почали змінюватися. Волосся, що завжди акуратно укладене для офісу, розпустилося, очі засяяли вогнем. І в дзеркалі дивилася Лисиця — пекуча, хитра, непокірна.

— Що це? — прошепотіла я, відчуваючи, як серце калатає швидше.

Лисиця лише посміхнулася, і я зрозуміла: це не страх. Це пробудження сили, яку я ніколи раніше не відчувала. Моя студенська суворість, юридичні знання, вміння бачити слабкі сторони людей — усе це злилося в нову сутність.

Я зітхнула.

— Добре, Лисице. Якщо гра почалася… я готова.

І вперше відчула: мої каблуки можуть бути не лише стилем. Вони — символ моєї стійкості у світі, де слова важать більше, ніж мечі, а розум — сильніший за силу.

Наступного ранку я прийшла на стажування у фірму, тримаючи спину прямо, а каблуки дзвінко відбивали кроки по мармуровій підлозі. Сьогодні я не була просто студенткою, що намагається не зробити помилку. Сьогодні я була Трояндою, Королевою і Лисицею одночасно.

Колеги кидали на мене швидкі погляди, не знаючи, що за спокійною посмішкою ховається нова гра. Під час підписання важливого договору я помітила, як юрист-конкурент намагався поставити мене в незручне становище. Раніше я б відчула страх, нервозність, можливо, допустила б помилку.

Але тепер я спокійно глянула на нього через окуляри холодного розуму, трохи нахилила голову, і в її очах заграв легкий вогонь Лисиці. Вона показувала мені, як помічати слабкі місця, як керувати словами, як не втратити себе в чужих спробах здавити.

— Дякую за ваші зауваження, — сказала я ввічливо, але так, щоб у тоні прозирала сталь. — Я обов’язково врахую це в роботі.

Людина відступила, не очікуючи такої рішучості. І всередині мене засяяло відчуття сили. Я відчула, що гра, яка почалася у дзеркалі, вже переходить у реальний світ.

Після роботи я повернулася додому і знову подивилася на своє відображення. Лисиця все ще чекала, її погляд був пильний і викликальний. Я усміхнулася:

— Добре, Лисице. Тепер ми знаємо, як діяти разом.

І тоді я остаточно зрозуміла: відтепер я більше не просто студентка чи юристка. Я — гравець. І світ ще не бачив того, на що я здатна.

Коли я виходила з ліфта після роботи, відчуття гри не полишало мене. І тут — вони всі з’явилися.

Вони — ті, хто завжди намагався контролювати, оцінювати і, якщо можна, принизити. Колеги, конкуренти, інші юристи… всі одночасно наче злилися у натовпі, що рухався проти мене.

Я відчула, як серце б’ється швидше. Але замість страху я згадала Лисицю в дзеркалі: спокій, хитрість і непокірність. Я глибоко вдихнула і підняла підбори.

Тоді помітила її.

Жінка на зображенні одразу виділялася серед решти: темне волосся, зібране у довгу косу, перекинуту через плече, смаглява шкіра, виразні брови і темні очі, що здавалися здатними проникнути в душу. Стильне й сміливе вбрання підкреслювало впевненість, граціозність і харизму.

— Тобі не слід забувати про мене, — прошепотіла вона лише для себе, і я відчула, що це не порожні слова.

Її звали Сафіра. І хоча я ще не знала, чи стане вона союзником чи суперницею, її поява залишила слід у моїй свідомості. Лисиця всередині мене всміхнулася: новий виклик.

Я крокнула вперед, відчуваючи, як каблуки дзвінко б’ються об підлогу. Сафіра дивилася на мене спокійно, але в її погляді було щось таке, що змушувало пам’ятати: гра ще тільки почалася.

Я зітхнула і подумала:

— Добре, Лисице… настав час показати, на що ми здатні.

Я стояла перед дзеркалом у порожній кімнаті, відчуваючи, як моє життя розсипається на дрібні шматочки. Студентка, стажерка, юристка — усе, що колись було важливим, тепер здавалося порожнім. І тоді я побачила її.

Вогняна Лисиця дивилася на мене з дзеркала, її погляд пильний і хитрий. Спершу я хотіла відсахнутися, але всередині щось запалало: сила, рішучість, азарт. Гра почалася. І я була готова.

Наступного ранку на стажуванні я помітила, що світ виглядає інакше. Кожен колега, кожен погляд — ніби маленький хід у великій грі. Коли юрист-конкурент спробував підставити мене, я спокійно зустріла його погляд. Моя Лисиця керувала мною: слова прозорі, але з підводним каменем сили.