Правда

   - Дякую, — я пильно вдивлялася в похмуре обличчя Доріана. - Якби не ти... Я навіть уявити боюся, що могло статися.
   - Тепер все добре, а Рейн більше тебе не потурбує, — чоловік збирався піти, але я зупинила його торкнувшись рукою до плеча.
   - Не йди, — серце загупало в грудях.
   Демон здивовано поглянув, але не відкинув мою руку. Здавалося, він не знав як реагувати на цей прояв уваги.
   Рейн зник, проте залишив гіркий посмак, що не дозволить мені заспокоїтися, якщо залишуся наодинці. Мені життєво необхідно, щоб Доріан був тут, зі мною. Можливо, це лише привід, а я просто боюся зізнатися собі в чомусь, що справді мене хвилює...
   - Я накажу, щоб до твоїх покоїв прислали охорону, — незворушно промовив демон.
   - Ні! - занадто швидко відказала я. - Невже тобі важко залишитись зі мною? - мої пальці судомно сіпнулися на руці чоловіка.
   Доріан звів брови, — Це так необхідно? - попри серйозність його тону, в ньому щось змінилося. Я не могла сказати що саме, але була впевнена в цьому на всі сто відсотків.
   - Так, мені потрібен...ем...ти... - я опустила очі, намагаючись уникнути проникливого погляду.
   - Фреє, — теплі пальці торкнулися мого підборіддя та ніжно повернули обличчя, — Якщо ти хвилюєшся через Рейна, то марно. Присягаюся, він більше ніколи в житті не нашкодить тобі. Страх — це нормально, але не заглиблюйся в цьому почутті. Відволічися та подумай про щось хороше. А я, в свою чергу, пришлю охоронців. Вони нікого до тебе не пропустять, навіть миша не проскочить. Домовилися?
   Після цих слів мені стало нестерпно боляче. Пекучі сльози забриніли в очах.
   - Доріане, прошу, залишся зі мною. Я не зможу заснути якщо буду наодинці. Мої думки не дозволять, — не очікуючи на відповідь, я обійняла чоловіка.
   Спочатку він не рухався, але зрештою відповів на обійми. Притискаючи мене до свого могутнього тіла, демон поклав вільну руку на мою голову та почав погладжувати. Відчуття були неймовірні, адже ще ніколи в житті я не відчувала себе настільки комфортно поруч з чоловіком.
   Батько був суворий зі мною й не виявляв турботи та любові. Він вважав жінок прислугою. Саме тому ніколи не промовив до мене жодного хорошого слова. Про обійми й говорити нічого — ми з мамою були не гідні такої ласки.
   - Фреє, — ласкаво промовив Доріан, — день був важким і тобі потрібно відпочити.
   - А ти залишишся?
   - Я все ж не думаю, що це гарна ідея, — виправдання Доріана виглядало занадто дивно.
   - Будь ласка, побудь зі мною бодай до того часу, поки я не засну, — тихо попрохала я, міцніше притискаючись до сильного тіла.
   - Гаразд, — відповів той підштовхуючи мене в напрямку ліжка.
   Опинившись на м'якій поверхні, я підсунулася до чоловіка. Він поклав свою руку на моє плече й ніжно пестив його, даруючи мені неймовірні відчуття спокою.
   Не знаю чи було це насправді, чи просто наснилося. Однак мені здалося, ніби щось тепле торкнулося губ, після чого пролунав тихий, знайомий голос, — Якби ти тільки знала, що я відчуваю...

***
   Наступного ранку я прокинулася, коли сонце вже було високо в небі. Почувалася, як не дивно, бадьорою й відпочилою. Єдине, що змусило засмутитись — Доріана не було в кімнаті.
   Щось всередині мене вимагало активних дій. Отже, я швидко вдягнулася та вирушила до свого чоловіка.
   Виявилося, він був зайнятий, тож розмову довелося відкласти на вечір. Проте й тоді, Доріан відмовився від нашої зустрічі, посилаючись на втому.
   Наступного дня все повторилося. Врешті-решт, так продовжувалося тиждень: демон був зайнятим або втомленим, тож постійно відкладав нашу розмову.
   Мені набридло чекати, оскільки чудово розуміла, що чоловік уникає зустрічі зі мною. З невідомих причин, він не бажає обговорювати наші стосунки. Та мене це зовсім не влаштовує.
   Я знаю, що між нами щось є. Отже, отримаю відповідь чого б це не коштувало.
   Сьогодні все вирішиться. Саме так я себе налаштовувала, коли стояла перед дверима кабінету.
   Зрештою, я постукала.
   - Увійдіть, — запросив Доріан з-за дверей.
   - Привіт, — голосно промовила, щойно переступила поріг кабінету.
   Демон переглядав якісь папери. Він навіть не поглянув у мій бік, лише коротко відповів те, що я вже чула купу разів, — Фреє, вибач, та маю справи. Зайди іншим разом.
   Проте Доріан ще не знав, що я так просто не здамся, не цього разу...
   Я впевненим кроком підійшла до столу. Перехилившись через дерев'яну поверхню, я вирвала з чоловічих рук папери, після чого відкинула їх вбік.
   - Що це означає?! - демон був шокований такою поведінкою.
   - Нам потрібно поговорити.
   - Я вже казав, що не маю часу.
   - Ти постійно так кажеш, — я ображено закопилила нижню губу. - Що між нами відбувається?
   Чоловік потер підборіддя долонею, — Ми одружені.
   - Отож-бо! То чому ж ти мене уникаєш? Навіщо взагалі побрався зі мною, якщо я тобі не потрібна й не цікава?
  - Я не бажаю обговорювати з тобою свої рішення. Якщо я одружився, то так було потрібно. Ще є питання? - Доріан незворушно спостерігав за моїм обличчям.
   - Є, — я передражнила чоловіка, скорчивши смішну гримасу. - Що ти до мене відчуваєш?
   - Я не хочу про це говорити, — твердо відказав демон.
   Ну і впертюх! По правді кажучи, я вже втрачала терпіння, — Доріане, або ти все зараз мені розповіси сам, або я зачаклую тебе і ти однаково все розповіси, а можливо, навіть і більше, ніж потрібно.
    Чоловік насупився, — Навіщо тобі це?
   - Бо я прагну дізнатися правди.
   - Правда нічого не змінить...
   - Це ти так гадаєш. Я чекаю. Чи ти обираєш чари?
   - Фреє, — чоловік накрив мою долоню своєю, — Чого тобі не вистачає? Я дам тобі це, тільки скажи.
   "Тебе" ледь не вирвалося з моїх вуст. Проте я встигла закусити язика, поки не наговорила дурниць. Замість цього, я промовила, — Мені необхідно знати навіщо ти попросив моєї руки в батька, якщо я тобі байдужа.
   - Я ніколи не казав, що ти мені байдужа, — серйозно відповів Доріан.
   - О, точно! Та ти й протилежного не говорив, — я прискіпливо поглянула на чоловіка.
   - Гаразд, — він зітхнув. - Ти зацікавила мене з першого погляду. Вірніше, твій гріх, оскільки він такий же як і мій, — помітивши здивування на моєму обличчі, демон пояснив, — Як король Царства гріхів я їх відчуваю. В тобі я помітив вогонь гніву, він ладен був спалити все навкруги. Однак ти змогла його приборкати й з легкістю контролювала.
   - Тобто ти одружився зі мною через мій гріх? - перепитала я, все ще не вірячи в почуте.
   - Ні. Окрім нього я побачив вродливу жінку, яку не міг викинути з голови. А потім ще й твій батько підлив масла у вогонь, коли сказав про твоє заміжжя з якимось чаклуном, — чоловік шумно вдихнув. - Я не міг допустити цього, от і попросив твоєї руки. - Від такого одкровення я розхвилювалася й почервоніла. А Доріан продовжував, ніби й не помітив мій стан, — Проте я ніколи не прагнув володіти тобою як річчю. Мені хотілося подарувати тобі свободу, котрої ти ніколи не мала в Ланкасті. І навіть не питай звідки мені це відомо. - Однак у мене й думки такої не було, тож я мовчки очікувала продовження розповіді. - Мені було важливо, щоб ти відчувала себе особистістю. Інакше кажучи, я не примушував тебе до подружніх обов'язків, бо не хотів підкорити чи зламати. Я прагнув підтримувати твій вогонь та оберігати його...
   - Доріане, ти неймовірний... - мої серце та пульс шалено відбивали барабанний дріб. Я навіть не здогадувалася наскільки прекрасний цей демон.
   Тим часом чоловік уважно дивився в мої очі, — Я не хочу, щоб ти відчувала себе в боргу переді мною. Тому, забудьмо про цю розмову?
   Я не стримала здивований зойк, — Чому?
   - Бо ти не відчуваєш до мене... - Доріан раптово замовк.
   - Чого? Чого я не відчуваю?
   - Кохання... - він відвів погляд. - Мені не потрібно твоє служіння чи тіло. Я потребую душі й серця. Моє найбільше бажання — твоє кохання. Але я знаю, що не гідний, бо змусив тебе стати моєю дружиною. Я гадав, що так буде краще, але схибив... Пробач мені, Фреє...
   Більше не в змозі тримати в собі почуття, я врешті-решт відкрилася Доріану, — Я теж кохаю тебе! Ти потрібен мені як повітря. Я довго не могла цього зрозуміти,  але тепер впевнена! Будь ласка, не відвертайся від мене.
   - О, Фреє... Ти зробила мене найщасливішим чоловіком у світі! - Доріан вмить опинився поруч. Схопивши мене на руки, він закружляв по кімнаті. - Я кохаю... КОХАЮ тебе, моя грішна королево серця!
   Я радісно сміялася в обіймах найпрекраснішого чоловіка, що подарував мені не тільки свободу, а й своє серце...