Розділ 19. Кіріана

Якщо першої нашої зустрічі з другою сутністю Еларіса я трішечки запанікувала, то цього разу ледве стримувала себе, щоб не пирснути зі сміху. Ще б пак – лев у спідньому. Таке не часто зустрінеш. Ох, покликати б сюди Амелію… Подруга точно зацінила б цю картинку.

Але все ж Еларіс це заради мене зробив. Хоча чому це саме так? Він намагався не бентежити швидше себе, особливо якщо згадати першу нашу зустріч, коли він був без одягу. Мені це не приносило жодного дискомфорту взагалі-то. Хіба що трішки, бо якщо б хтось побачив цю картинку, то думки в цієї людини могли бути геть двозначні. Добре, що охоронці трішки тоді спізнилися, але зараз прибути міг будь-хто.

Нове обертання на лева з боку Еларіса цього разу було іншим. Невже звір відчув мій страх? Точніше легке побоювання. Але ж у тварин сильніші відчуття й я одразу зрозуміла, що варто було діяти. Проте геть не очікувала сама від себе, що кинуся до чомусь розлютованого звіра прямісінько в обійми. Та й не очікувала, що не відлазитиму хоча б від Еларіса. Все ж коліна так і трусилися, не даючи повноцінно підвестися на ноги.

Проте найбільшим моїм здивуванням було таке сильне бажання не лиш поцілувати, а й тут прямо на травичці… Кхм… От би була тут леді Фронляйн… Вона б таке сказала навіть уже про ці мої думки…

Ну от і бажання зникло. Варто взяти на заміточку. Пика блондиночки ще й як допомагає у таких…скрутних випадках. Проте я не збиралася показувати Еларісу свого стану. А який може бути кращий захист – звісно, що напад. І не просто напад, а звинувачення в тому, що відчувала сама.

Але от наша перепалка мала дещо несподіване завершення. Мало того, що я програла, то тепер ще й точно практично не мала вибору. А я вільна людина! Чого це він мене надумав заганяти у пастку! От скажу Сканілу, що хочу поїхати і поїду. Хоча…швидше взагалі у замку закриють й навіть до саду вийти не зможу. Я ж бачила його погляди й ці жести. Якщо Еларіс був трішки дивнуватим й по ньому не могла нічого чітко сказати, то в Сканіла все на обличчі було написано. Догралася, що ще сказати. Але я все ще можу гордо підняти голову й завершити цю партію, хіба ні? От і зроблю це з усією гідністю справжнісінької королеви.

Ступала по садовій доріжці, високо піднявши голову та поважно поглядаючи на все довкола. Навіть не помітила, коли лабіринт вже був позаду, а розмаїття призамкових квітів стрічало своїми найбільш вишуканими ароматами у всьому королівстві. А подорожувала я дійсно добряче. І от чесно, геть не розуміла, як моїм останнім пристанищем стала хатинка біля замку. Ну й справді – дивовижа якась.

– Я створена бути королевою. Моя мати – графиня у шостому поколінні, батько – королівський радник. Весь наш рід, починаючи зі славного Ельвкрілія Лунгрета був наближеним до правлячої династії, а зараз…– та сама рубінова принцеса аж багряніла від напруги, доводячи комусь свою значимість, коли на її очі потрапила я. – А ця простолюдинка просто взяла й поцупила мій артефакт. Ви не можете залишити це поза увагою. Я вимагаю справедливості! Нехай її миттю виженуть з цього замку!

– Он як? – пирхнула підходячи до дівчини. – А що ще ці бідолашні люди повинні зробити? Може скажеш терпіти ці пронизливі крики до кінця твого «величного правління»? Бо воно триватиме недовго. Я щиро сумніваюся, що знайдуться ті, що ладні будуть терпіти таку твою поведінку довше ніж кілька місяців.

– Та як ти смієш?! – викрикнула принцеска й було потягнулася до мого волосся, але тут така справа…я злодійка й моє покликання – уникати небезпеки. Навіть такої нікчемної.

Тому спокійнісінько собі пірнула під її руку та стала за спиною дівчини. Повторювала це раз за разом, з посмішкою стежачи за багряною пикою претендентки на корону, яку аж перекосило від зусиль та гніву. Дівчина навіть ногами розмахалася, забувши про пишну сукню з численними шарами спідниць. Ну а вони таки були, тож полетіла наша рубінова принцеска додолу. Ну а вже від неї покотився чарівний перстеник артефакт. Тільки хто ж знав, що магія дівчини трішки підкорегувала часовий проміжок, коли це відбулося. Незначний вплив, який забрав чи не всю силу дівчини на довгий час, але так потішив паняночку.

– Одре Кіріано, чим це поясните? – промовила ідре Фронляйн ще поки я нічого не розуміла, а тоді вже й склала всі пазли. А гарно ж ця курка все підстелила.

Ніби й одна думка, а в рубінової принцески замість рук з’явилися крила й чим більше вона гнівалася та махала ними, тим вище злітала. Що ж це за день такий? Магія геть нестабільна. Здається, й перевтілення Еларіса на лева та назад було дещо специфічним. Отже, магія сказилася лише в нас?

– Кіріано, це вас не врятує! – а тепер ще й ідре Фронляйн лютувала, безуспішно чаклуючи над рубіновою чудасією. Несподіваний результат, якому геть не раділа, але от так приємно стало на душі. Посмішка тихенько розпливалася на моєму обличчі. – Годі насміхатися й повертайте одре до норми! І пам’ятайте, це вам так просто з рук не зійде!

– Якби ж я могла, – промовила, спостерігаючи за суперницею, що летіла мало не ногами вгору. Потрібно було зіграти на цій ситуаційці ще й собі. – Це все магія. Бачте, вона спрацьовує лиш тоді, коли на мене кидають незаслужені звинувачення.

– Вигадуйте ці нісенітниці скільки завгодно, але поверніть мені одре Розіолу такою, як вона була. Та знайте – це не пройде безслідно. За крадіжку вас не лише виженуть геть із відбору та замку, а й замкнуть у в’язниці.

– Якщо не помиляюся, то це таки на території замку. Отже, нікуди мене звідси не виженуть, – посміхнулася. – Та й відбір – це справа не така вже й проста, згодні?

Ідре Фронляйн лиш зашипіла, а я таки спробувала щось зробити. Все ж не хотілося самій опинитися на місці Розіоли. Хах, ще й ім’я їй так пасує…

Отже, перша ж спроба й на обличчі дівчини з’являється ще й миленький такий дзьобик. А тепер вона стала не така вже й страшненька. От би ще й решту підрихтувати. Така красива курочка буде…

– Одре Кіріано, – а вона все не заспокоїться.