Розділ 16. Кіріана

Коли я йшла на цей етап відбору то гадки не мала, що кружлятиму в танці зі своїм майбутнім ймовірним чоловіком під шумок незадоволених претенденток. Ба більше – він мені мало не на пальцях пояснював суть того, що відбувалося навколо нас та в чому полягає моє завдання на сьогодні. Ніби все просто – привернути увагу людей до себе, але скільки ж в цьому простому завданні було прихованих каменів…

Перш за все, істинна претендентка на престол повинна привернути увагу, прямо цього не зробивши. Тобто дали завдання й миттєво унеможливили його виконання. Далі ж розмови – вони мають бути, але короткими й лаконічними. Якщо запитують – відповідаєш, але ти не повинна ставити запитання сама. Істинна королева не повинна пліткувати, ніби замкова кухарка на ринку, про яку навіть я встигла не раз почути через її довгий язик.

Найтяжче було те, що претендентка не повинна підходити до тих же герцогів чи їх родин самостійно. Цього не давав статус дівчини і лиш одиниці з нас могли собі це дозволити. Тож єдине, що залишалося – це просто чекати поки до тебе хтось підійде, а лиш поодинокі претендентки удостоювалися такої честі.

На щастя, поруч зі мною того дня частенько бував принц, тож мені, вважайте, пощастило. Звісно, Амелія встигла мені розповісти про звички Сканіла, які вже давно були відомими всьому королівству, тож я не покладала великих надій. Але наша присутність поруч одне з одним таки привернула увагу кількох поважних родин. Хоча, судячи зі слів їх жіночої половини – це швидше заслуга сукні, крій якої був новаторським й дуже цікавим та подобався навіть таким високопоставленим леді. І навіть невеличечкі розмови з ними таки принесли мені плюсики на цьому етапі відбору. Хоч безпосередньо самі графи до мене й слова не промовили.

Звісно, принц мене частенько покидав, але до мене таки підійшло кілька леді, затягнувши в так зване «коло спілкування». Всі почали перешіптуватися про останні плітки в королівстві та новинки в моді, а я просто стояла й глипала на них таким собі всерозуміючим поглядом, якому мене встиг навчити Сканіл. Як не дивно, спрацювало й я мало не щосекунди шукала принца поглядом у натовпі й кидала йому вдячні посмішки.

Остання така була, коли той стояв поруч з дещо похмурим Еларісом, якому явно не подобалися бали. Принаймні такого мученицького погляду я ще ні від кого не бачила в цьому замку.  Навіть Амелія, якій нетерпілося вилетіти з відбору, поводила себе набагато більш гідно. Хоча здавалося, що Еларіс і не усвідомлює, що коїться на його обличчі й це була його величезна помилка.

– Здається, вони про тебе говорять, – промовила Амелія, погляду якої краще відкривалося те місце, де стояли принци.

– Справді? – навіть не стала приховувати, що тільки за ними й спостерігаю. Та й не тільки я. Майже всі претендентки увесь день не зводили з принців очей.

– Ну за Еларіса я точно впевнена, а от Сканіл явно щойно промовив твоє ім’я, – подруга завжди мала пречудовий зір, тож навіть не хотіла ставити під сумнів її слова. Ну або ж просто не хотіла цього, але про це краще промовчимо.

– А ти можеш задіяти свою силу? Підслухай, будь ласочка, про що вони там розмовляють, – вже швидше прошепотіла, бо це була унікальна властивість магії подруги, про яку вона нікому не хотіла розповідати. Я ж, на правах давньої подруги, вже здавна користувалася цим чудодійним даром.

– Та я вже, – посміхнулася подруга, а її туфелька злегка замиготіла. Хоча це сяйво могли побачити лише ті, хто був ось так близько до неї, як я. Завжди дивувалася тому, як швидко подруга встигала сповна опанувати артефакти. Навіть я зі своєю арфочкою вожуся вже скільки, а вона мені магію тільки те й робить, що заспокоює, а не підсилює.

– Ну що там? – нетерпляче запитала, поглядаючи на братів. Напевно всі відчували, що повітря поміж ними немов електризується від не надто позитивних емоцій одне до одного.

– О, Сканіл надто самовпевнений. Вже вважає, ніби ти в нього закохалася та йому все дозволено. А от Еларіс ні слова проти не має. Принаймні на тому уривочку, що я почула, – не відводячи погляду від принців промовила Амелія.

– Точно? Може ще щось? Еларіс не міг так просто промовчати, – чомусь вірила, що той хоч слово скаже на мій захист чи розповість про свої почуття до мене. Ну або ж глибоко в душі сподівалася на це.

– Та він і не промовчав. Навіть більше – він ніби дозволяє брату, бере його на слабо, – вже обурено говорила найкраща подруга, мимоволі підбадьорливо стискаючи мою руку.

– Ну якщо так, то побачимо, що він скаже на…– не встигла я договорити, як Сканіл відлетів від Еларіса, падаючи в добрячих чотирьох метрах від нього.

Миттю зірвалася з місця та кинулася до спадкомця престолу, заледве встигнувши схопити в оберемок довгий поділ сукні. Ноги понесли швидше, ніж встигла з'явитися думка – навіщо взагалі це роблю. Я йому практично ніхто. А від часу нашого знайомства минуло навіть не більше доби. Тут великі почуття явно не могли розігратися, щоб я аж так бігла, збиваючи каблучки просто чудесних туфельок, які також було новинкою в моєму вже значно багатшому гардеробі.

– Все добре? – зовні й так знала, що для Сканіла все обійшлося. Та й дивне в нього було падіння – корчиться так, ніби всі кістки зламані, а на ньому ні найменшої подряпинки.

І ще одне – чия то взагалі була магія? Якщо Еларісова, то хоч золотиста ниточка руни, але повинна була з’явитися. Я б точно помітила. Якщо не майже стовідсотковим зором, то чуйкою й практично спільним артефактом. Отже, це все Сканілова гра? Хм, підіграти чи що? Провчимо трішки Еларіса. Я звісно, йому за все вдячна, але не сказати нічого Сканілу на його випади – сам догрався.