Розділ 14. Кіріана

Поверталася до своїх покоїв після невеличкого святкування у Амелії з посмішкою на вустах. І чому б ні? Сама ж бо пройшла випробування, фактично нічого не зробивши. А навіть для такого потрібен неабиякий хист. Принаймні сподіваюся, бо виходить, що даремно возвеличую тут себе понад іншими претендентками.

Вже підійшовши до дверей у свою спальню, помітила, що ті зачинені не до кінця. Ба більше – хтось затято порпався в моїх речах і такого пробачати комусь я й близько не збиралася. На щастя, це була всього лиш служниця, бо конкурентці за серце принца точно б дісталося.

– А що це ми тут робимо? – підскочила з-заду до руденької дівчини середнього зросту, вирішивши цього разу використати метод несподіванки.

– Мене звати Міра. Я тут за наказом ідре Фронляйн. Відсьогодні буду вашою помічницею, – а з її вигляду швидше можна було сказати, що це я тут перелякана якась, а не вона. Навіть не поглянула на мене, далі продовжуючи, як виявилося, розвішувати сукні та розкладати ще якісь предмети.

– В мене ж таких раніше не було…– промимрила, дивлячись на різнобарвну красу. Бо якщо подарунок Еларіса концентрувався в основному на кольорах мого роду та королівства, то тут вже можна було побачити все розмаїття.

– Подарунок принца, – швиденько пояснила служниця, а на моєму обличчі розпливлася посмішка. Знову. – Якщо бажаєте, прямо зараз можете вибрати сукню для завтрашнього балу. Зранку часу буде не так вже й багато. А ще ж зачіска, макіяж…

– Якого ще балу? – здивувалася, бо мені явно нічого не говорили.

– А ви не знали? – Міра не тільки була проінформованою більше за мене, а й поводилася так, ніби це вона тут пані. І мені чомусь це подобалося. Якби біля мене бігали навшпиньки, вже давно прогнала б цю дівчину. – Кожного року в один і той же день проходить бал, на який запрошуються всі високопоставлені особи королівства. Вони приїздять висловити повагу правлячій династії. Але цього разу, з нагоди відбору, буде ще й знайомство з претендентками та ваш перший вихід у світ.

– По-перше, давай на «ти». А по-друге, обов’язково бути там? – замнулася я, не знаючи, чи варте воно того взагалі.

– Кажуть, що це частина відбору. Все ж, майбутня правителька буде частенько бувати на подібних заходах, – ніби ні в чому не бувало промовила дівчина.

– Ти так багато знаєш, що в мене відчуття, ніби ми маємо помінятися місцями. Все ж я зовсім не готова до такого, – не стала приховувати власних думок.

– О, що ви таке кажете? – нарешті Міра розгубилася, поглянувши на мене своїми бездонними карими очима. – Мені ж там зовсім не місце. Я просто служниця, а ви…

– Пам’ятаєш, на «ти», – посміхнулася дівчині, стежачи за реакцією тієї. Бо після тиради вона ще й густо-густо почервоніла, що зробило ластовиння на її обличчі геть непомітним.

– Так-так. Але я не можу змагатися з такою красунею. Та й ви…ти явно зачарувала принца, – промовила Міра, знову червоніючи.

– Справді? Ти так думаєш? – поглянула на дівчину, шукаючи в її очах відповідь.

– Інакше він би сюди особисто не прийшов та й це не приніс би, – Міра потягнулася до великого чохла, якого я чомусь одразу й не помітила. – Пробач… не стрималася й поглянула краєм ока. Вона така красива… Ви…ти маєш вдягти її на завтрашній бал!

Я дивувалася як мало не з кожнісінькою секундою Міра все більше захоплювалася сукнею та забувала про ту напускну холодність, з якою вона мене зустрічала. Її обличчя немов оживало, розповідаючи, якою дівчина є насправді. Та й по її словах я починала розуміти, що відданішої за неї в замкових стінках точно не знайти. І ще цей щирий дитячий захват, коли вона дивилася як я розпаковую подарунки й стежила за вже моєю реакцією… Здається, вона стане чудовою подругою або як мінімум порадницею.

***

Вже з самісінького раночку чула як Міра бігає по моїх покоях, готуючи все для балу. І хоч як не хотілося прокидатися, тихенько стежила за натхненною дівчиною. По її найменших змінах міміки та танцюючих рухах можна було подумати, що це саме Міра збирається на бал, а не я. І який же в неї був чудовий настрій…

– Доброго ранку, – посміхнулася до дівчини, коли та на кілька хвилин застигла, знову милуючись ніжно-фіалковою сукнею, що переливалася золотом під першими променями сонця.

– Доброго ранку, – промовила дівчина, вже панікуючи та знову метушливо бігаючи по просторих покоях. – Я вас розбудила? Пробачте. Зараз же збігаю за сніданком.

– Чекай-чекай, – спинила я її, лагідно посміхаючись та хоч цим допомагаючи трішки заспокоїтися. – Про що ми домовлялися?

– А про що? Невже я щось забула? – заметушилася Міра, поглядом ковзаючи по кімнаті й тим самим намагаючись пригадати.

– Звертайся до мене на ти, – нагадала я.

– О, точно, – полегшено видихнула дівчина та посміхнувшись, таки поспішила за сніданком.

А за кілька годин я вже сита, чистесенька й пахуча стояла у своїй новенькій сукні, розглядаючи себе в дзеркало. І ця красунька виявилася навіть кращою, ніж я сподівалася. Ще й арфочка, сяйво якої дещо зблідло, але все ж залишалося, ідеально підходила до образу.

– Тобі так пасує, – промовила Міра, захоплено дивлячись на мене.

– Дякую, – вкотре посміхнулася, розуміючи, що без підтримки дівчини я б точно з усім не впоралася.

***

Ми з Амелією вже стояли в бальній залі, коли почали збиратися й інші претендентки та гості. Встигнувши почути ще й схвальні слова про сукню від подруги, мені вже вкрай нетерпілося подякувати за все Еларісу, але обох принців досі не було.

Я все крутилася поглядом по велетенському залу, обрамлену білими та золотистими кольорами й ніжно-блакитними квітами. Повсякчас чомусь порівнювала себе з іншими дівчатами. Але цього дня дійсно перевершувала всіх інших претенденток. Як мінімум сукнями, бо вони, в своєму репертуарі, примудрилися понатягати на себе як мінімум по десять-дванадцять прикрас кожна. І тут стою я, яка просто залишила незмінну арфочку… Ну що ж, принаймні у мене є смак.