Розділ 6. Еларіс

Дивно, але поруч з цією дівчиною почувався якось інакше. Немов ми були єдиним цілим, яке розлучили ще багато років тому. Здавалося, що хтось підлаштовує наші зустрічі й чарами змушує зближатися з нею. Бо як інакше пояснити той дивний спокій та затишок на душі поруч з нею? Чому коли відходив від дівчини – магія бушувала, а коли був поруч з красунею, слухалася мене безвідмовно?

І ось знову. Ще не зустрівшись з нею, відчув присутність прекрасної незнайомки. А потім довгі кілька хвилин стежив, як вона, немов якась цибата чапля, йде, зафутболюючи сукню вперед. Одразу було помітно, що не звикла до такого пишного й довгого вбрання. Та й будь-кому було б зрозуміло, що це не її одяг, а чари вона контролює не дуже. З таким то магічним фоном як у неї, навіть видозмінений мішок сидів би чудово на фігурці дівчини, а заклинання, яке використала красуня, ж було геть недбалим.

Посміхаючись, стежив за нею, поки врешті-решт не вирішив вийти та дати зрозуміти, що тут не сама. Було вкрай цікаво, куди ж прямує дівчина. Але геть не очікував, що до бібліотеки. Може для Сканіла й вибирали гідну партію, але серед претенденток, про яких я чув, одиниці взагалі хоч одну книгу прочитали. А коли ці всі паняночки потрапили до замку, то оминали ту залу так, ніби на ній було якесь страшне прокляття. Не те що ці дві подруги, які були немов яскравими промінчиками з-поміж похмурих хмаринок.

Ще й цей захват на її обличчі… Милувався б і милувався, але все ж прийшов туди не просто так. Мені потрібно було знайти трішки літератури, яка колись не надто, але все ж допомогла мені. Таких було лише книжок зо три з дрібкою інформації. Але коли тебе вчили увесь час неправильним джерелам сили та способу створення заклинань, навіть кілька рядочків здатні були кардинально змінити світогляд.

Вже навіть підійшовши до потрібної полиці, але все стежив за дівчиною. Не відводив погляду навіть коли та розпачливо поглядала в мою сторону. Розумів, що дивиться вона зовсім не на мене,  а в пошуках чогось, проте навіщо всі ці старання? Навіщо взагалі метатися повсюди так, ніби якщо не зробить цього, то настане кінець світу, не менше? Одразу було видно, що шукає щось дійссно важливе, але ж вона явно не з тих, хто ось так просто підійде та попросить допомоги.

Вирішив зробити це сам.Точніше, не попрохати, а вже одразу допомогти. Неквапливо підійшов до дівчини, що схилилася цього разу над історичними книгами. Дійсно цікаво стало, що ж вона там зібралася знайти? Тим паче, що зовсім недавно була у відділі рецептів для настоянок.

– Може чимось допомогти? – промовив, спершись на полицю неподалік від незнайомки.

– Та я…– вона замнулася, явно не знаючи чи варто розповідати мені свій секрет. 

– Повірте, я тут провів значно більше часу, ніж ви, – посміхнувся чи то дівчині, чи то прекрасним багаторічним спогадам, пов'язаних з цими стінами.

– Не підкажете, тут є хоча б якась література про магію рун? – промовила, різко обернувшись до мене, а я навіть не встиг здивуватися, за інерцією відсахнувшись від зловісного предмету, що рухався саме на мене.

– Артефакт…– прошепотів, коли нарешті дійшло, що ж це мене «атакувало».

Дівчина миттю зірвалася з місця, щоб відійти від мене якомога далі. Але вона явно забула, що я маг рун, про які вона й запитувала. Замість того, щоб бігти за нею, начаклував гарненьку арку порталу та почав поволі підходити до її зворотнього виходу, що був майже біля мене. Але дівчина виявилася досить непоганою чарівницею й нівелювала мою магію, зробивши арку просто красивим золотистим колом. І це було досить нелегке заклинання. То хто ж вона така насправді та що тут забула?

Спершу просто дивився на дівчину, що віддалялася, не вірячи в те, що бачив ще кілька хвилин тому. Але вона вже була досить таки близько від вхідних дверей, тому швидесенько активував магічний замок, який сам же і розробив для найбільшого скарбу нашого королівства.

– Ану віддай! – врешті наздогнав дівчину, коли їй довелося змінити кут бігу й вона чомусь вирішила дертися вгору по драбині на вищі поверхи зали.

– Спробуйте спіймати, – так і не обернулася. А якби зробила це, то зрозуміла б, що я бігаю явно швидше за неї та маю набагато зручніше вбрання.

– Ти забуваєшся, в якій ти сукні, – знову врятував її від падіння, м’яко підхопивши за тонку талію та злегка нависнувши над дівчиною. – Мене звати Еларіс і це явно мій артефакт.

– А мене звати Кіріана і він мені потрібніший, – дівчина закопилила губки, ніби дитина, що бореться за свою іграшку й розуміє, що от-от програє.

– Це ще б чого? – здивувався, бо навіть для контролю магії він явно їй не був потрібним. Вона напрочуд добре нею володіла. Хоча…може це просто дія артефакту?

– Ну як мінімум щоб ця бібліотека продовжувала залишатися такою красивою й надалі, а не купкою попелу та руїн, – підтвердила вона мої побоювання і поки я на кілька секунд задумався, знову побігла до дверей.

Не став її затримувати, знявши захист з бібліотеки. Адже прекрасно пам’ятав, що й сам колись був таким – наляканим тією силою, що був наділений. Боявся тоді зробити навіть зайвий вдих, щоб не зашкодити хоча б комусь. А цей артефакт тоді подарував віру в те, що можу мати нормальне життя й якщо міг з цим допомогти дівчині, то хотілося зробити все, що в моїх силах. Навіть якщо це означало поділитися давньою реліквією, що була найціннішим подарунком, який коли-небудь отримував у своєму житті.