Розділ 4. Еларіс

Хоч листи були розіслані ще два тижні тому, досі щодня доводилося зустрічати Сканілових наречених. Я навіть збився з ліку, дивлячись з тераси, як по містках проїжджають карети, з яких неспішно ступають все нові й нові перші красуні королівства. Всі як на підбір – у своїх найкращих сукнях, з найдорожчими прикрасами та найхимернішими й витіюватішими зачісками. Таке відчуття, що якщо вони не одягли б на руку той же п’ятий браслет, то це був би кінець світу…Взагалі ніколи не розумів таких одре. Це ж мало того, що незручно та ще й важко...

Хоча чому я дивуюся? Вони ж всі поприїжджали чи то до, чи то для мого братика. А в нього був якийсь такий смак на надмір всього як у зовнішньому вигляді так і всьому, де він бував.

Але мені все-таки запам’яталася одна миловидна брюнетка з довгим шовковистим волоссям, перев’язаним простесенькою блакитною стрічкою, в тон до сукні. На відміну від інших, ця дівчина зовсім не хотіла нікого вражати. Одне перебування тут вже здавалося їй якоюсь перемогою, викликаючи на вустах відповідну посмішку. І сама лиш ця посмішка здатна була вражати наповал. Хоча б просто своєю щирістю та наївною добротою, яку в собі несла. Навіть конкретно так засумнівався, що вона взагалі боротиметься за серце Сканіла, адже не бачив в її очах цього вогнику суперництва. І це в ній підкупляло ще більше. Принаймні мене, бо в братика були якісь свої збиті ідеали.

Після зустрічі з нею ходив кілька днів такий замріяний, що сам же з себе дивувався. От ніколи не відчував чогось подібного. Не в плані закоханості чи чогось такого. Просто хотілося захистити її від Сканіла, немов рідну сестру. Настільки, що вона витіснила навіть думки про королівство чи дядька Артуріо, вперше за довгий час. Глибокі карі очі, що немов посміхаються до тебе навіть тоді, коли на вустах дівчини не грає посмішка. Легкість у кожнісінькому рухові та поглядах на житття. А найголовніше – простота в тій же поведінці та зовнішньому вигляді. Навіть достатньо пишна й не дешева блакитна сукня, не здатна була цього приховати.

***

Ось наступав перший день відбору і я вже з нетерпінням чекав зустрічі з нею. Хотів навіть було підійти поговорити й якщо вона така, як мені здалося з першого погляду, то спробував би витягнути її з «когорти нещасних». Саме так бо ж бачив цих претенденток на перемогу у відборі – отримали запрошення й душу ладні були віддати, аби Сканіл звернув на них свою увагу. А ця дівчина точно не з таких.

Навіть так нетерпілося зустрітися, що дозволив провести перші урочистості у залі бажань, хоч і розумів потенційні ризики. Виглядував миловидну брюнетку ще біля входу в крило замку, щоб спробувати забрати навіть на цьому етапі. Але несподівано вловив поглядом іншу дівчину, що бігла прямісінько до входу. Фіолетова простесенька, але цікавенька сукня майоріла від різких подувів вітру й дівчина мало не летіла з кам’яної доріжки, проте вперто продовжувала свій шлях.

Зізнатися чесно, вона мене здивувала. Не чекав, що хтось так хотітиме потрапити на відбір, що аж бігтиме. Все ж отримання запрошення не зобов’язувало негайно з’явитися на порозі королівського замку з усіма своїми пожитками, яких у неї ніби й не було. Та абсолютно не здогадувався, що вона мало не ляпнеться на бруківку прямісінько біля або може навіть і на мене. Добре, що хоч встиг підхопити дівчину, а то кам’яна доріжка слугувала б не найбільш м’яким місцем для приземлення.

А світловолоса незнайомка виявилася дуже навіть красивою... Промовисті зелені очі, ніжні риси обличчя, пухкі вуста, які з якогось дива захотілося поцілувати. Дівчина важко дихала після чудернацької пробіжки, викликаючи до себе якусь теплоту. Аж не стримався, щоб злегка не пожартувати, хоч рідко дозволяв собі подібну поведінку з незнайомими людьми. Але дівчина явно не звикла до спортивних активностей, тож розумів, що з неї й слова повноцінного не витягнеш у відповідь. Ну або ж то просто моя харизма... 

Дивно, але за збігом обставин бігунка виявилася подругою тієї самої брюнетки, кого хотів врятувати від тієї всієї маячні на ім’я відбір. Настільки був здивований цьому факту, що навіть не спинив дівчат. Ще й чомусь почувався телепнем, дивлячись як подружки віддаляються. Адже я й нікому нічого не обіцяв.

Ще трішки подихав повітрям і таки пішов на той дурнуватий перший вечір. І добре зробив, бо якраз встиг врятувати ідре Фронляйн. Знав, що подібне колись та й трапиться, але не очікував, що це буде аж так смішно. З останніх сил стримувався заради жінки, що свого роду замінила нам зі Сканілом маму. Вирішив навіть вчинити справедливо, не караючи винуватицю дійства й пропонуючи їй добровільний вихід, поки вона не дала клятви. Але та мене водночас здивувала та розлютила.

– Так, – просто й ні про що не задумуючись промовила красуня, дивлячись мені прямісінько у вічі. Та щоб його…

– Ну от і вирішено. Вітаю на відборі й даруйте пані, але мені вже час, – швиденько відкланявся, бо відчував, що з моєю магією щось не так.

Злість ніколи не діяла так сильно на мене, особливо коли під рукою мав артефакт, але цього разу відчував, що можу не стриматися. І це було надто незвично. Або ж до цієї дівчини я відчував щось значно більше, ніж здогадувався, або ж... От капець, прикраси ніде не було! І не дивно, що магія вирішила розгулятися… Але де ж я посіяв подарунок Артуріо…

Настільки задумався, що вже й не помічав дороги. Потрібно було опинитися у власних покоях, щоб знайти альтернативу засобу, що так довго стримував мене. Хоча чи потрібен був він мені взагалі? Ніби за довгі роки практики вдалося все стабілізувати. Та й довгі тренування в дальньому кінці саду допомагали… Як мінімум з перевтіленням, прерогативою нашої родини, все було супер. Ніби.

– Ти чого? – промовив Сканіл, в якого мало не врізався з дорогою, поринувши у власні думки.

– День важкий, – лиш відмахнувся, заледве поглянувши на брата, що дивився на мене так, ніби на щось чекав. – Ти щось хотів?

– Та я тут подумав... А треба мені взагалі цей відбір? Це ж треба буде ще й брати участь у цих нудних випробуваннях, обідати з претендентками... Та й Кельнія біситься, що з нею не одружуся, а якась перша ліпша стане королевою на раз-два, – здивував так здивував. Знав, що в братика мало не щогодини погляд стосовно однієї і тієї ж речі змінюється, але цього разу він надто затягнув із цим.