Пролог

Самейн споглядав на неї. Змокший до нитки й голодний. Він повільно йшов вперед, колінна чашечка нила й кожний крок був надто важким. Це місце стало руїною, сходи, які тепер вели в нікуди. Дах пробитий, крізь нього виднілося й падав сніг. Вода повільно стирала символи із останніх балок. Ця будівля ледь трималася, подих вітру й все розвалиться.

Я шукала відповідь,- Анкара підвелася з колін.

Він стояв навпроти неї. Такий порожній. Вона ще досі сподівалася, достукатися. Вони останні, що буде. Велика Матір, дай їй сил. Анкара поглянула на брилу зі скелі.

Самейн, зупинися! Заклинаю тебе, Вликою Матір*ю!

Не згадуй мені цю дурню. Де була Велика Матір, коли померла твоя мама?- в його очах горів такий вогонь, Анкара відчувала його на свохй шкірі.

Чоловік зірвав із шиї дерев'яний медальйон, де написано його ім*я й став на нього ногою.

Анкара сховала свій в рукавах довгого плаття біле згори, а спідниця коричнева. Волосся зааплетене в грубу косу із золотистою ниткою всередині.

Знищивши себе та інших ти її не вернеш!- Анкара спробувала доторкнутися до плеча Самейна, та той відсахнувся, неначе вона захворіла на проказу.

Його сорочка нагадувала ганчірку, діра перекривала діру, колір захований під слоєм бруду. Чоловік мимоволі зробив рух, так як виймають меч.

Ти обираєш ії! Її!- з кожним його словом, Анкара усвідомлювала, це кінець. З дороги яку він обрав той не зверне. Від русявого юнака, який взяв її за руку й провів всередину нічого не лишилося. Ця сила, те, що йому потрібно. Влада, голод.

На очах виступили непрошені сльози.

Велика Матір, благослови!,

Анкара крокувала у бік каменю.

Ти вистоїш перед сотнею?- його руки простяглися до неї, Анкару приклеїло до брили, перед якою та нещодавно читала молитву.

Щоб перемогти тобі потрібні сотні, мені лише одна,- вона вдихнула на повні груди.

Індар арма,- ці слова були промовлені одним видихом.

Самейн застиг. Довкола чоловіка, утворилосч яскраве червоне коло. Кільце ставало все вужчим. Самейн проривався крізь цю перепону та, намарне. По той бік стояла стояла напівпрозора Анкара.

Індар арма.

Ні!- останні його слова.

Індар арма!

Вогонь погаснув. Анкара знесилена, осіла на холодну підлогу..

Самейн замурований, зв*язаний всередині. А вона лишилася останньою. Єдина.

- Прийде час і ти звільнишся і тоді вона буде готова.

Самейн споглядав на неї. Змокший до нитки й голодний. Він повільно йшов вперед, колінна чашечка нила й кожний крок був надто важким. Це місце стало руїною, сходи, які тепер вели в нікуди. Дах пробитий, крізь нього виднілося й падав сніг. Вода повільно стирала символи із останніх балок. Ця будівля ледь трималася, подих вітру й все розвалиться.

Я шукала відповідь,- Анкара підвелася з колін.

Він стояв навпроти неї. Такий порожній. Вона ще досі сподівалася, достукатися. Вони останні, що буде. Велика Матір, дай їй сил. Анкара поглянула на брилу зі скелі.

Самейн, зупинися! Заклинаю тебе, Вликою Матір*ю!

Не згадуй мені цю дурню. Де була Велика Матір, коли померла твоя мама?- в його очах горів такий вогонь, Анкара відчувала його на свохй шкірі.

Чоловік зірвав із шиї дерев'яний медальйон, де написано його ім*я й став на нього ногою.

Анкара сховала свій в рукавах довгого плаття біле згори, а спідниця коричнева. Волосся зааплетене в грубу косу із золотистою ниткою всередині.

Знищивши себе та інших ти її не вернеш!- Анкара спробувала доторкнутися до плеча Самейна, та той відсахнувся, неначе вона захворіла на проказу.

Його сорочка нагадувала ганчірку, діра перекривала діру, колір захований під слоєм бруду. Чоловік мимоволі зробив рух, так як виймають меч.

Ти обираєш ії! Її!- з кожним його словом, Анкара усвідомлювала, це кінець. З дороги яку він обрав той не зверне. Від русявого юнака, який взяв її за руку й провів всередину нічого не лишилося. Ця сила, те, що йому потрібно. Влада, голод.

На очах виступили непрошені сльози.

Велика Матір, благослови!,

Анкара крокувала у бік каменю.

Ти вистоїш перед сотнею?- його руки простяглися до неї, Анкару приклеїло до брили, перед якою та нещодавно читала молитву.

Щоб перемогти тобі потрібні сотні, мені лише одна,- вона вдихнула на повні груди.

Індар арма,- ці слова були промовлені одним видихом.

Самейн застиг. Довкола чоловіка, утворилосч яскраве червоне коло. Кільце ставало все вужчим. Самейн проривався крізь цю перепону та, намарне. По той бік стояла стояла напівпрозора Анкара.

Індар арма.

Ні!- останні його слова.

Індар арма!

Вогонь погаснув. Анкара знесилена, осіла на холодну підлогу..

Самейн замурований, зв*язаний всередині. А вона лишилася останньою. Єдина.

- Прийде час і ти звільнишся і тоді вона буде готова.

Самейн споглядав на неї. Змокший до нитки й голодний. Він повільно йшов вперед, колінна чашечка нила й кожний крок був надто важким. Це місце стало руїною, сходи, які тепер вели в нікуди. Дах пробитий, крізь нього виднілося й падав сніг. Вода повільно стирала символи із останніх балок. Ця будівля ледь трималася, подих вітру й все розвалиться.

Я шукала відповідь,- Анкара підвелася з колін.

Він стояв навпроти неї. Такий порожній. Вона ще досі сподівалася, достукатися. Вони останні, що буде. Велика Матір, дай їй сил. Анкара поглянула на брилу зі скелі.

Самейн, зупинися! Заклинаю тебе, Вликою Матір*ю!

Не згадуй мені цю дурню. Де була Велика Матір, коли померла твоя мама?- в його очах горів такий вогонь, Анкара відчувала його на свохй шкірі.

Чоловік зірвав із шиї дерев'яний медальйон, де написано його ім*я й став на нього ногою.

Анкара сховала свій в рукавах довгого плаття біле згори, а спідниця коричнева. Волосся зааплетене в грубу косу із золотистою ниткою всередині.

Знищивши себе та інших ти її не вернеш!- Анкара спробувала доторкнутися до плеча Самейна, та той відсахнувся, неначе вона захворіла на проказу.