Глава 8

— Ну, як тобі? — Катя повертає ноутбук до мене екраном і, задоволено плескаючи в долоні, явно очікує овацій.

Я ж тільки мружуся, потираючи очі після денного сну, який ця божевільна дівчина перервала своїм урочистим вторгненням — із ноутбуком під пахвою та бойовим гаслом: «Хто багато спить — той світ не завоює!»

Я чемно промовчала про те, що спала всього години три, завдяки Романові. Потягнувшись за кухлем кави, нахиляюся ближче до екрана.

Там — я.

Моя фотографія, відфотошоплена: діловий костюм яскраво-червоного кольору, сліпуча усмішка, і перемога в очах.

В оригіналі цей кадр зробили на випускному з коледжу — і тоді я справді світилася від щастя, а не завдяки ШІ.

— Що це все означає? — нарешті питаю, бо не розумію, чому позаду мене раптом IQ Business Center, який я бачила лише з вікна Ярової машини.

— Це означає, — урочисто повідомляє Катя, — що ти п’ять років працювала особистою асистенткою директора юридичної фірми «Еквіті Груп».

Я не витримую — пирскаю сміхом і мало не захлинаюся кавою. 

— Перепрошую, що ж конкретно я там робила? — уточнюю, піднімаючи брову.

— Укладала угоди про юридичний супровід топових клієнтів, — відповідає вона з таким виразом, ніби щойно врятувала світ від неминучої загибелі. А тоді ще й старанно полірує екран свого телефона рукавом светра.

Я кліпаю кілька секунд, намагаючись скласти пазл:

— Катю… ти хочеш змусити Ярослава ревнувати, так?

— Так! — очі подруги сяють — і там водночас вогонь, дим і повний набір спецефектів.

— Але… — я зітхаю, переводячи погляд на свій новенький, глянцевий фейковий успіх, — я досі не розумію, як це допоможе мені помститися?

— Ми з Оксі сиділи до другої ночі в інтернеті й знайшли головного конкурента твого Ярослава, — урочисто заявляє Катя, роблячи драматичну паузу. — Це Максим Корчинський. Директор міжнародної юридичної фірми «Еквіті Груп».

Вона розводить руками, ніби презентує нову машину на автошоу:

— І ти зробиш так, щоб пан Корчинський закохався в тебе без пам’яті.

Безперечно, мені приємно, що вона так завзято взялася за цю авантюру… але мій внутрішній скептик лише перелякано пищить у кутку.

«Еквіті Груп» — одна з найвідоміших юридичних фірм у країні.

У них юристи зі світовими дипломами й досвідом, який сягає далі, ніж моя уява після другої пляшки просеко.

То чому саме я?

— А чому ні? — підхоплює Катя, наче читає мої думки. — Ми з Оксі перебрали всі варіанти. І вирішили, що це круто і мегаперспективно.

Я дивлюся на Оксану так, ніби вона щойно запропонувала мені захопити парламент, але вона, зовсім не звертаючи уваги на мій переляканий погляд, продовжує:

— Просто уяви це, — тягне Катя, вмощуючись зручніше й лукаво примружуючись. — Уяви обличчя Ярослава, коли він прийде на щорічну вечірку «Еквіті Груп». На ту саму, де він красується вже шість років поспіль. На ту, про яку він повторював, що «ти там просто нудьгуватимеш». На ту, де він упевнений: саме цього року йому нарешті вручать заповітний статус керівника філії.

Я мимоволі всміхаюся. Занадто легко уявити всю цю картинку. І, чорт забирай, занадто приємно.

— І тут уяви, — продовжує Катя, — як заходять його боси, всі посміхаються і з’являєшся ти.

Я.

Та, кого він роками називав «просто розвагою». Та, яку він вважав надто яскравою, надто емоційною, надто… недостатньо серйозною для статусу його дружини.

Але тепер — я поруч із його головним конкурентом.

Елегантна. Впевнена. Жінка, яка більше не стоїть осторонь, поки він «підкорює» світ.

Мій погляд зустрічає його — і в ту ж секунду він розуміє:він помилився.

І ця помилка тепер стоїть перед ним у вечірній сукні й посміхається.

…І коли він спробує підійти до пана Корчинського, щоб, як завжди, заговорити про справи, йому доведеться спершу зустріти мій погляд.

І зрозуміти, що він програв.

Я видихаю, уявлення про ідеальну сцену помсти ще мить тримається в голові, немов кадр із кіно… і зникає під тиском реальності, яка голосно сміється з моїх планів.

Нехай ця витівка й приречена на провал, але настрій після нічного… хаосу точно покращується. Бо ще кілька хвилин тому я не могла думати ні про що інше, як про нічну пригоду. Мені точно не можна пити, інакше як пояснити те, що я собі дозволяла. 

В мозок вистрілює черговий спалах минулої ночі. У ній ми з Ромою сидимо у нього на ліжку, притулившись до узголів'я. Красень підгодовує мене полуницею, а сам потягує шампанське з келиха, від якого я спочатку відмовилася зі словами: «Мені не можна спиртне». Але на противагу цим же словам я беру келих, відпиваю з нього, не ковтаючи, і, забравшись на Рому верхи, переливаю ігристий напій із власних уст, впевнена, що відкрила новий вид сомельє-мистецтва.

— А тепер — резюме, — урочисто оголошує Катя. Вона здуває чубчик, який падає на лоба й прокручує файл до розділу «досвід». Я напів звисаю з дивана, намагаючись роздивитися екран.

На першому ж рядку виривається сміх:

— Я проходила практику в суді? Серйозно?

— Лізо, ти подаєшся на посаду правої руки директора, — підморгує Катя.

— Жах який, — я театрально закочую очі: Добре, припустімо. А є там хоча б один реальний пункт?

— Ми залишили твою освіту маркетолога — це нам тільки на руку.

— І все? — підозріло перепитую я.

— Ти хочеш, щоб я вписала «вміння читати латиною»? — підіймає вона брову.

— Це не єдина моя навичка! — обурююсь. — Я чудово готую.

— О, це точно, — погоджується Катя й одразу блимає очима: — До речі, в тебе є оладки?

— Можу посмажити, — бурчу, але сама вже усміхаюсь.

— Божественно! — Вона клацає мишкою ще кілька разів. — Я скинула резюме тобі на пошту теж. Вивчи — хоч трохи. Бо якщо тебе спитають про той «досвід» і ти вирячиш очі, буде не дуже переконливо.

Я раптом завмираю:

— Поясни, будь ласка, що означає «скинула теж»?