Глава 4

Максим

Жоден ранковий сигнал будильника не буває приємним, але сьогодні він, здається, дратує особливо.
Вимикаю звук і кілька секунд лежу, вдивляючись у стелю, намагаючись зібрати думки. Попереду — черговий робочий день, а значить, десятки зустрічей, листів, клієнтів і юристів, які готуються до засідань так, ніби на кону їхнє життя.

Іноді мені здається, що мої співробітники змагаються не за премії, а за право довести, хто з них найвідданіший компанії. В цьому є свої плюси — поки вони в роботі по горло, мені не доводиться витрачати час на дріб’язкові конфлікти.

Хоча нещодавній випадок показав, наскільки небезпечно змішувати професію та особисте. Мій  партнер по бізнесу ледь не провалив вигідну справу через службовий роман із підлеглою. Зрештою вони почали ворогувати й у судах, і в соцмережах.

Ось чому в моїй фірмі «Арсен Груп» є правило номер один: жодних романів на роботі.
У контракті це прописано чітко: «особисті стосунки між співробітниками не допускаються».

І так, пункт стосується всіх. Навіть мене.
Я повинен залишатися об’єктивним, коли йдеться про розподіл справ, бонусів і клієнтів. Якщо один із партнерів вирішить, що я надаю комусь перевагу не з професійних причин, — це стане кінцем моєї репутації, яку я будував роками.

Ми лідери серед юридичних фірм не тому, що у нас найвищі гонорари, а тому що я дотримуюся трьох головних принципів — співпраця, стабільність і стратегія.
І флірт не вартий того, щоб ризикувати цими трьома «С».

Різкий дзвінок смартфона вириває мене з роздумів і повертає в реальність. На екрані — обличчя Романа, мого колеги й водночас найкращого друга. Якщо телефонує так рано — значить, справа серйозна.

— Слухаю, — відповідаю, налаштовуючи воду в душі й увімкнувши гучний зв’язок.

— Максе! — у голосі Ромки стільки радості, що я автоматично хмурюся. — Хочеш новину?

— Наче в мене є вибір, — бурмочу, витираючи обличчя рушником.

— Ми закрили угоду з «Райзен Лігал»! — вигукує він. — Підписали меморандум, і тепер офіційно  клієнт переходить до нас. Це величезний контракт! Я вже бачу заголовки — “Арсен Груп” знову на коні!

Я не стримую посмішку. Роман завжди був людиною, яка радіє успіхам так, ніби щойно виграла чемпіонат світу.

— Вражає, — кажу я спокійно. — Думаю, цього разу перше місце в рейтингу — твоє, друже.

— Ага! — його голос буквально іскрить. — Пропоную відсвяткувати. Як у старі добрі часи!

— Якщо не помиляюсь, ти “святкував” на минулих вихідних, — сміюся я.

— Не починай, — фиркає він. — Увечері йдемо в бар, без заперечень. 

— Домовилися, — відповідаю, хоча вже думаю про інше: потрібно буде поговорити з відділом кадрів. Моя асистентка знову переплутала документи у справі клієнта, і, схоже, доведеться шукати заміну.
Ідеальну заміну. Людину, яка не боїться роботи, вміє розставляти пріоритети і точно не змішує професійне з особистим.

— То що, ти вже придумав костюм? — Ромка підсовує мені меню, хоча знає, що я все одно візьму каву або щось безалкогольне.

— Костюм? — піднімаю брову.

— Не роби вигляд, що забув, — він криво всміхається. — Завтра ж корпоративна вечірка до Геловіну.
Я зітхаю.

— Ти серйозно? Минулого року все закінчилося тим, що помічник прокурора танцював на столі, а фінансистка розбила проєктор.

— І саме тому цього року буде ще цікавіше, — Рома підморгує. — До того ж, не забувай, це твоя власна компанія. Було б трохи дивно, якби директор не з’явився.

— Я з’явлюся. Без костюма. 

— А дарма, — хмикає він. — Кажуть, нова помічниця Козака допомагає організовувати свято. Схоже, буде гаряче.

Я кидаю на нього погляд поверх келиха.

— Ти в курсі, що я ненавиджу маскаради?

— Ти ненавидиш будь-які події, де не можна тримати в руках ноутбук, — жартує він. — Але це гарна нагода розрядитись. Та й чутки ходять, що буде цікава компанія.

— Ти про кого саме?

— Про нових партнерів. І, можливо… — він робить паузу, грайливо примружується, — про одну дівчину, яку ти точно будеш радий побачити.

Я закочую очі, але всередині щось легенько стискається. Не знаю чому — можливо, просто тому, що відчуваю: цей вечір не мине спокійно.

***
Я не засуджую чужі способи розслабитися, але іноді мені здається, що люди забувають: завтра їм знову сидіти поруч за одним столом переговорів.
Колеги сьогодні перевершили самих себе.

Юристи, консультанти, навіть бухгалтери — усі в тематичних костюмах: від відьом і вампірів до котів та янголів.

Дехто підійшов до справи серйозно — грим, деталі, аксесуари. Інші просто одягнули маску й вважають, що виконали корпоративний обов’язок. У будь-якому разі — усі п’ють більше, ніж треба, і намагаються вдавати, що це “тимбілдинг”.

Я обрав просте рішення — класика.
Темно-сині джинси, біла сорочка, шкіряна куртка й авіатори. Без перебільшення і зайвого маскараду. Якщо вже директор має бути присутнім, то хоча б у зручному образі.
Тима паче так, я можу непомітно спостерігати за всіма присутніми.

Хороший адвокат має бути уважним до дрібниць.
Спостереження — найважливіша частина нашої роботи. За кілька хвилин неформального спілкування можна дізнатися про людину набагато більше, ніж за тиждень у суді.

Під час неформальних заходів люди люди розслабляються і показують себе справжніх.
Частина мене знає: я мав би ходити між людьми, вітатися, переконуватись, що всі задоволені, що атмосфера “тепла і невимушена”.

Як співзасновник «Арсен Груп», я зобов’язаний бути обличчям компанії.
І все ж я стою осторонь — біля вікна, з келихом у руці, — і спостерігаю.
Мені 36, я керую однією з найуспішніших юридичних фірм у Києві, маю бездоганну репутацію, клієнтів, вплив, стабільність.

І водночас — відчуття, що життя стало занадто передбачуваним. Серйозним. Без сюрпризів.
Тому, замість того щоб підтримувати корпоративний “дух”, я прокручую стрічку в телефоні — навіть не знаючи, чого саме шукаю.