Глава 1. Скандал на випробуваннях

Лада не любила академії.

Вона не любила палаци, бали, міста й будь-які місця, де люди збиралися у великій кількості. Натовп завжди означав небезпеку. Небезпека означала помилки. А помилки, як казав її батько, завжди мають ціну.

Тому, коли карета зупинилася перед Срібними воротами Академії Ауреми, Лада не милувалася високими вежами й не дивилася на золоті прапори, що майоріли над стінами.

Вона рахувала.

Два стражники біля головного входу.

Четверо магів на балконах.

Два шляхи відступу.

Один дах, з якого можна перестрибнути на сусідню будівлю.

— Ти навіть не дивишся на Академію, — пирхнув старий кучер.

— Я вже знаю, яка вона.

— І яка ж?

— Дорога.

Чоловік засміявся.

— Усі мріють потрапити сюди.

— Усі мріють про речі, які можуть їх убити.

Лада взяла валізу й вийшла.

Навколо кипіло життя.

Сотні абітурієнтів.

Їхні родини.

Викладачі.

Слуги.

Крамарі.

Шум був нестерпний.

І всі вони здавалися їй однаково безтурботними.

Наче ніхто з них ніколи не тримав у руках ніж.

Не прокидався серед ночі від чужих криків.

Не тікав.

Не виживав.

Лада поправила чорні рукавички.

Її погляд ковзнув по натовпу.

І люди відразу відверталися.

Добре.

Нехай бояться.

Так простіше.

— Наступна! — пролунав голос екзаменатора.

Лада ступила в кам'яне коло.

І навколо одразу стало тихо.

Хтось шепнув:

— Це вона?

— Та сама?

— Кажуть, вона некромантка.

— Чув, що вона виросла серед убивць.

— Дурниці.

— А я чув, що вона сама вбивала.

Лада не звертала уваги.

Люди завжди щось говорять.

Проблеми починаються, коли вони перестають.

У центрі сидів літній чоловік у чорній мантії.

Арден Морр.

Навіть Лада знала це ім'я.

Один із найвидатніших некромантів століття.

Його сиве волосся спадало на плечі, а срібна тростина стояла поруч.

Праворуч сиділа пані Вельса з Аркани.

Ліворуч — ще троє магістрів.

— Ім'я? — сухо запитав Морр.

— Лада.

— Прізвище?

— Відсутнє.

— Походження?

— Не пам'ятаю.

Арден Морр ледь усміхнувся.

Ніби зрозумів, що це брехня.

Але не став наполягати.

— Добре. Почнемо.

У центр внесли стару скриньку.

— Усередині лежить предмет. Ти повинна визначити його природу.

Лада кивнула.

Звичайне завдання.

Вона поклала долоню на дерево.

І відразу пошкодувала.

Холод.

Запах сирої землі.

Порожнеча.

І голос.

Дитячий.

— Мені страшно...

Лада різко відсмикнула руку.

Ні.

Тільки не зараз.

— Допоможіть...

Кришка скриньки розчинилася сама.

Усередині лежав старий медальйон.

І уламок кістки.

Світло згасло.

Повітря стало крижаним.

З-за спини Лади виступила напівпрозора фігура хлопчика.

У натовпі закричали.

— Вона підняла мертвого!

— Захист!

— Негайно зупиніть ритуал!

А хлопчик дивився тільки на неї.

— Вони не знайшли мене...

І розчинився.

Усі завмерли.

— Неможливо... — прошепотів один із магістрів.

— Це заборонена магія, — видихнула Вельса.

Лада стояла нерухомо.

Вона цього не хотіла.

Вона взагалі не знала, що здатна на таке.

І тоді піднявся Арден Морр.

— Досить.

— Архімагу, дівчину необхідно...

— ДОСИТЬ!

Тиша.

Старий некромант уважно дивився на Ладу.

— Скільки тобі років?

— Вісімнадцять.

— І ти не знаєш, що сталося?

— Ні.

Морр мовчав.

Потім дуже тихо промовив:

— Цікаво...

І, на жах інших екзаменаторів, сказав:

— Вітаю, Ладо.

— Відсьогодні ти студентка Академії Ауреми.

У натовпі здійнявся гул.

— ЩО?!

— Він збожеволів?!

— Вона ж небезпечна!

Арден Морр навіть не обернувся.

— Саме тому вона повинна бути тут.

А Лада ще не знала, що через кілька годин усе Моррівське крило говоритиме лише про неї.

І що четверо людей, яких називали Королями Ауреми, уже почули її ім'я.

— Саме тому вона повинна бути тут.

Після слів Ардена Морра тиша протрималася рівно три секунди.

А потім вибухнула.

— Ви не можете бути серйозні!

— Вона викликала тінь!

— Це було відлуння смерті!

— Таке неможливо!

— Дівчину потрібно передати Раді Магів!

Пані Вельса підвелася настільки різко, що її крісло мало не перекинулося.

— Архімагу Морре, це безумство!

— Безумство? — спокійно перепитав старий. — Безумством буде відпустити її й дозволити комусь іншому скористатися її даром.

— Але…

— Я прийняв рішення.

І на цьому суперечка закінчилася.

Принаймні для нього.

Для всіх інших вона тільки починалася.

За годину Лада сиділа в порожній приймальні й дивилася у вікно.

На подвір'ї, ніби нічого не сталося, ходили студенти.

Сміялися.

Розмовляли.

Хтось поспішав на лекції.

Дивно.

Світ продовжував жити, ніби вона щойно не налякала половину екзаменаторів.

— Ти зовсім не схожа на людину, яка мало не спричинила серцевий напад у трьох магістрів.

Лада повернула голову.

Біля дверей стояв молодий чоловік років двадцяти п'яти.

Каштанове волосся.

Круглі окуляри.

І надто доброзичлива посмішка.

— Майстер Ейден, — представився він. — Помічник архімага Морра.

— Лада.

— Так, про це сьогодні вже знає вся Академія.

— Швидко.

— Чутки завжди швидші за правду.

Він поставив перед нею папери.

— Підпиши.