Глава 25 Католицька церква

Глава 25

Католицька церква

Середньовічна церква часів королеви Анни була очолювана папою Генріхом VII. Він узаконив її шлюб з графом Раулем де Крепі і вів боротьбу з імператором Священної Римської Імперії Генріхом IV за право призначати єпископів. Він також виступав за призначення пап колегією кардиналів. У працях сучасників-опонентів, а також подальшій антикатолицькій, протестантській історіографії зображувався вкрай негативно. Він остаточно затвердив целібат – безшлюбність католицької церкви, що є відвертою дурістю, але боровся проти симонії – хабарництва і продажу церковних посад.

Після обрання Григорія пожвавлюється рух за церковні реформи. В ХІ столітті монарша влада переважала над церковною, що, вочевидь, не влаштовувало церкву. Монархи мали повноваження призначати єпископів і втручатися у справи церков на їхніх володіннях. Григорій VII розпочав боротьбу з Генріхом IV зокрема за право скидати королів та імператорів, відлучивши його від церкви за відмову підтримати «Папські Диктати», чим створив імператору Священної Римської Імперії суттєві внутрішні проблеми.

Зокрема, у згаданих «Диктатах» передбачалося: «Тільки римський первосвященник може бути названий всесвітнім. Папа не може бути судимий ніким. Римська церква ніколи не помилялася і ніколи не впаде у помилку. Римський первосвященник має право скидати монархів. Папа має носити на собі знаки імператорської влади. Народи й государі зобов'язані цілувати йому ноги…»

1073 року великий князь київський Ізяслав Ярославивич, разом зі своїм сином Ярполком, був прийнятий Григорієм VII. У листі Григорія VII від 1075року до Ізяслава, до якого папа звертається за хрещеним іменем як до «Дмитра, короля Русі», він повідомляв, що коронував Ізяславового сина Ярополка королем, і надав йому його королівство як лен (землі) Святого Престолу. За три дні, у папському листі від 20 квітня 1075 року до польського князя Болеслава ІІ, Григорій VII сповіщав, що надішле папських легатів для організації церкви в Польщі, і закликав Болеслава допомогти руському королю Ізяславу відновити його володіння в Києві; він також картав польського князя за пограбування Ізяслава.

Про коронацію Ярополка свідчить зображення на мініатюрах з «Молитовника Гертруди». На одній з них зображено апостола Петра з ключами, справа від нього чоловік і жінка, в багатих порфірних одежах з коронами на головах. Над чоловічою фігурою руський напис: «Ярополк», а жінка не названа по імені. Біля ніг Петра лежить похилена у мольбі друга жіноча фігура в княжій одежі, з написом: «мати Ярополка».

Папа Григорій VII відлучив імператора Священної Римської Імперії від церкви і той почав проти нього військову боротьбу. В результаті папа був вигнаний із Рима. Його наступником став папа Урбан ІІ, який продовжив політику Генріха VII.

1094 року Архієпископ Ліона Гуго, відлучив короля Філіпа від церкви, але той продовжував жити з Бертрадою і вона фігурувала, як королева Франції. Відлучення трохи похитнуло владу короля і підсилило баронів, але це мало турбувало Філіпа. Він радів народженню синів і доньки.

- Які у нас гарні дітки, Бертрада. Сесилія дуже схожа на тебе і така ж красуня.

- Філіпе. Ми порушили церковні закони і це мене турбує. – Прошепотіла Бартрада.

- Не зважай. Всі королі Європи проти навязування їм церковного диктату. Імператора Священної Римської Імперії папа вже тричі відлучав від церкви, а той його вигнав з Риму. Король Англії взагалі наплював на папські укази і без його згоди вони не діють.

- А може ти тільки пообіцяєш папі, що розлучишся зі мною? Він відкличе відлучення, а ми все одно будемо разом.

- Це чудова думка. Я так і зроблю.

Після обіцянки розлучитися з Бертрадою, відлучення від церкви було відкликане. Філіп продовжував жити з Бертрадою. Папа Урбан ІІ був незадоволений, але мовчав: він займався організацією Першого Хрестового походу. Через конфлікт з папою Філіп не міг приймати в ньому участь і замість нього пішов його брат Гуго Великий.

Всі ці церковно-політичні негаразди не додавали здоров’я Анні Ярославівні. Вона, як мати, переживала за дітей та онуків, але все ж знаходила час допомагати сину в управлінні Францією. За час його походів проти непокірних васалів, вона вела всю канцелярію королівства. Розглядала скарги, доноси, виносила постанови і вела миролюбиву політику.

Вона все більше часу проводила в Санліському абатстві і в молитвах шукала заспокоєння душевних ран. У своїх снах Анна все частіше поверталась до рідного Києва, бачила картини свого дитинства, батька, матір, сестер, братів і коханого дружиника Пилипа. Вона відчувала, що її час минає і чим могла допомагала абатству біля якого вже утворилось ціле місто Санліс, яке є одним з найстаріших у Франції.  Невисокі будівлі пісочно-коричневого кольору, вузькі вулички та тиша, яку час від часу порушує хіба що бій церковного дзвона. Це було саме те місто, в якому хотіла Анна Ярославівна закінчити свій життєвий шлях. Тут вона померла і тут похована. Вічна пам'ять тобі, Королева!