Глава 22 Гуго Великий граф Вермандуа

Глава 22

Гуго Великий граф Вермандуа

Другий чоловік Анни продовжував мститися кривдникам і захопив неприступне місто Перона. В поході він сильно захворів і невдовзі помер. Його поховали в церкві святого П’єра в Монтид’є.

Анна важко переживала смерть чоловіка і втечу доньки, але турбот додавав ще й молодший син Гуго. Він жив розгульним життям і це викликало невдоволення церкви. Після консультацій з матір’ю, король Філіп викликам Гуго до себе.

- Дорогий брат. Ти повинен одружитися з Аделаідою де Вермандуа, дочкою графа Герберта IV. Цим ти послужиш короні, розшириш наші землі згідно даною тобою присяги.

Гуго мовчав. Він зовсім не був до цього готовий. Мовчанка затягнулась і в розмову вступила Анна.

- Хлопчику мій. Послухай свого брата короля. Він бажає тобі щастя. Таке життя, яке ти ведеш, до добра не доведе. Це шкодить нашій репутації і Франції. Аделаіда ревна християнка і буде тобі вірною дружиною.

Гуго погодився і весілля відбулось в палаці дружини. Всі були задоволені. Цей шлюб пішов на користь Гуго. Він став постійно приходити на церковну службу і в нього почали народжуватись діти: Біатріса, Рауль, Ізабела, Констанція, Агнес, Генріх і Сімон.

Анна була щаслива, бавлячи своїх онуків. Бабуся королева була для них найкращою іграшкою і вони її дуже любили.

- Бабуся, розкажи нам казку про Солов’я - розбійника, що сидить на деревах. – Тоненьким голосочком пропищала Констанція.

- Ні, ні! Давайте краще пограємо. – Заперечувала старша Біатріс. – Я буду розбійником,  я вже вмію лазити по деревам.

Вона стала доганяти і ловити своїх сестер і братів.

- Ви всі мої полонені! Платіть викуп. – Кричала Біатріса.

- Я лицар і нікому платити нічого не буду. – Заперечив Рауль. – Я сам тебе візьму в полон.

В таких веселих іграх проходило дитинство дітей графа Гуго Вермандуа.

Католицька церква в цей час ставала все більш радикальною і фанатичною. Єпископи і вельможі обговорявали ідею хрестового походу для захоплення Єрусаліма і визволення гроба Господнього. Гуго граф Вермандуа став одним з вождів такого походу.

Ця військова експедиція християнської Європи ставила за мету відвоювати Святу землю, захоплену мусульманами у Леванті, результатом якої стало звільнення Святого Міста Єрусалима. Похід ініціював папа Урбан ІІ у відповідь на заклик Константинополя допомогти в боротьбі проти вторгнення армії селджуків з Анатолії.

Священній війні проти невірних папа присвятив і свій палкий виступ на церковному соборі в Клермоні, який завершив словами: «Всім, що йдуть туди, в разі їх смерті буде відпущення гріхів. Нехай ті люди, що звикли воювати проти своїх одновірців-християн, виступлять в бій проти невірних і здобудуть достатньо трофеїв. Земля та тече молоком і медом. Так нехай воїном стане той, хто раніше був грабіжником, бився проти братів і одноплемінників. Хто жив тут у прикрій бідності, там стане багатим».

Слова папи присутні клірики і миряни (переважно французькі) зустріли вигуком «Цього хоче Бог!», що згодом став бойовим девізом учасників Першого хрестового походу.

Анна намагалсь відмовити Гуго від цього походу.

- Синку. В тебе діти ще малі і їм потрібен батько. Аделаіді буде важко без тебе і мені теж.

- Мамо. Вся християнська Європа зараз в такому піднесенні, що я не можу бути осторонь. Все буде добре, не хвилюйся.

Анна ще довго умовляла Гуго, але він був непохитний.

Лицарі і селяни вступили в похід через Італію, Німеччину, Угорщину з метою потрапити до Константинополя, а далі до Єрусалиму. Гуго зі своїми васалами дійшов до міста Барі, а далі на кораблі мав переправитись до Греції.

- Барон де Брюно. Зафрахтуйте корабель і починайте погрузку. – Наказав граф Гуго.

- Слухаюсь, сеньор.

Надвечір корабель відчалив і тут почався сильний шторм. Стояла абсолютна темрява і лише блискавки інколи освічували велитенські хвилі.

- Зніміть кольчугу, ваша світлість. – Порадив барон де Брюно. - Якщо  корабель почне тонути, то вам не випливти.

Гуго вже й сам бачив, що біда насувається. Він зняв кольчугу і привязав мотузку до пустої бочки на всяк випадок. Шторм посилювався, а корабель повільно  тонув.

- Барон. Прив’яжіть себе до цієї бочки. – Наказав Гуго.

Корабель пішов на дно, а команда трималась на воді за зламану щоглу. Коли почало світати, вони побачили берег і стали гребсти до нього. Врятувалась всього половина екіпажу корабля і місцеві мешканці надали вижившим необхідну допомогу. Гуго пощастило зустріти загін лицарів, які з пошаною довезли його до Константинополя.

Сторожа на воротах озброєний загін хрестоносців в місто не впустила, а тільки Гуго.

- Сеньор Гуго. Ви маєте постати перед імператором Олексієм Комніним. – Промовив начальник охорони. – Я вас проведу.

Гуго підкорився і вони пішли у величний палац імператора.

- Я радий вас вітати, граф Гуго, в Константинополі. – Промовив імператор Візантії Олексій Комнін. – Я багато хорошего чув про вашого брата короля Філіпа і вашу матір королеву Анну. Вся моя імперія в захваті від неї.