Глава 20 Погана звістка

Глава 20

Погана звістка

Королева Анна не даремно змусила Емму і Гуго принести присягу брату і королю Філіпу. В санліському монастирі зявився монах з Києва, що приніс сумні новини. Анна вже знала про смерть свого батька Ярослва в 1054 році. Мати померла на чотири роки раніше і владу в Києві отримав її брат Ізяслав Ярославович по заповіту.

Анна прийшла в монастир, щоб розпитати монаха з Києва.

- Як вас звуть, отче, і хто ви?

- Ім’я моє Микола Мирний і я монах києвопечерського монастиря, але змушений піти звідти через  ворожнечю керівництва братії з князем. Неспокійно сьогодні в Русі.

- Розкажи мені все, що знаєш, не приховуючи. – Сказала Анна. – Тільки правду.

- Ваш брат Ізаслав хороший і добрий князь. Він чесно поділив батьківську спадщину. Його брати отримали: Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяславль, Ігор – Володимир, а Вячеслав – Смоленськ і правили вони всі разом Оукраїною. Але захотів князь полоцький Всеслав захопити Новгород і пішов війною на братів. Ізяслав з братами розбив військо Всеслава і самого заточив в Києві.

- Як це гидко, коли брат йде на брата. - Промовила Анна. – А що було далі?

- Князь Ізяслав був зятем польського короля Мешка ІІ і користувався його підтримкою. Та недовго був мир. Напали на нас орди половців і програв Ізяслав з братами ту битву на річці Альта. Багато тоді дружинників наших там полягло. Розлютило це чернь, що не зміг Ізяслав захистити їхні села і родини. Підняли вони повстання проти князя через те, що не видав їм князь зброю своєї дружини.

Не став проливати їхню кров Ізяслав, а пішов до Польщі просити допомоги. Коли згас гнів киян, випустили вони з в’язниці князя полоцького Всеслава і проголосили князем київським.

- Значить тепер Всеслав править Руссю?

- Ні, королево. Він правив всього один рік. Король Польщі Болеслав ІІ надав Ізяславу допомогу і  він знову утвердився в Києві. Та прийшла нова біда. Рідний брат Святослав з Чернігова пішов війною на брата і прогнав його з Києва. Довго блукав по Європі Ізяслав. Папа римський навіть коронував його сина Ярополка. Прогнівав Святослав Бога і наслав він на нього хворобу тяжку. Голова печерських монахів Феодосій викривав зраду Святослава проти Ізяслава і війну проти нього у своїх проповедях. «Не на користь Оукраїні ця ворожнеча». Тому я і пішов по світу, бо не хочу бажати Святославу многіє літа. Коли я вже був у Німеччині, надійшла звістка, що помер Святослав в пятдесят років, а в Києві знову став володарем князь Ізяслав, але чи надовго? Знову половці сунуть на Русь.

- Сумні новини ти приніс. Я доручаю тобі вчити мою дочку Емму рідній мові, нашим звичаям та історії рідного краю. Розкажи їй про київські гори, печерський монастир, про широкий Дніпро і златоглаві церкви.

- Зроблю все, що зможу, ваша величність. – Відповів молодий монах. – Але чи захоче принцеса Емма мене слухати?

- Приходь завтра зранку в палац і я представлю тебе дочці. Вона допитлива дівчина. – Промовила Анна. – Але як ти стільки часу мандрував через Польщу, Німеччину, Францію без засобів для існування?

- Я зустрів групу школярів – випускників монастирських шкіл, для яких не знайшлося місця в парафіях і монастирях. Ми складали жартівливі вірші, пісні і виступали на майданах перед публікою. В своїх поезіях ми критикували жадобу, лицемірство і невігластво деяких представників духовенства. Ми сміялися з людських пороків і з самих себе. Це людям подобалось і вони нас годували. Нас називають вагантами ( vagantes), що означає блукаючі.

- Почитай мені ваші вірші. – Попросила королева.

- Гаразд. Студентська пісня  вагантів.

У французькій стороні на чужій планеті

Треба вчитися мені в університеті

До чого ж сумую я не сказать словами

Плачте друзі і рідня гіркими сльозами

На прощання потиснем ми привітно руки

І покине рідний дім мученик науки.

Ось стою держу весло через мить відправлюсь

Серце бідне завмерло з туги і печалю.

Хочуть вивчити мене в мудрого доцента

Пригадайте хоч колись вашого студента.

Ми зустрінемось з тобой десь на перехресті

Збережем же наш девіз вірності і честі!

Ну так будьте ж ви завжди живі і здорові

Вірю день прийде коли вас зустріну знову

Всіх вас разом я зберу якщо на чужині

Випадково не помру від моїй латині.

Якщо розум не зведуть римляни і греки,

Що писали ці книжки для бібліотеки.

Якщо ті професори,  що студентів учать

Бідолаху - школяра на смерть не замучать!

Якщо в у смерть не уп’юсь на хмільній вечірці

Неодмінно повернусь подружки і друзі!

Ось стою держу весло через мить відправлюсь