Глава 11 Спогади Анни

Глава 11

Спогади  Анни

З кожним днем Анна все більше вживалась у роль господині замку Консьєржері. Вона слідкувала за порядком, обходила замок, приймала доповіді охорони і замовляла необхідні товари. Генріх з’являвся рідко. Він обціловував дружину. Гладив по круглому животу і знову зникав на штурм чергового замку непокірного васала. Герцога Орлеанського, який нарешті здався, Анна публічно попросила не карати, чим здобула його прихильність.

Коли ж вона залишалася сама, то спогади про рідну домівку в далекій країні Русі, самі приходили в її сни та роздуми. Анна пам’ятала той день, коли вона вранці боса вибігла на княжий двір і побачила високого красеня дружинника Пилипа в блискучій металевій кольчузі зі списом в руці. Погляди їх зустрілися і вона відчула, як завмерло її серце. Це тривало лише мить, але врізалось в пам’ять на все життя. Пилип привітно посміхнувся, а Анна, почервонівши, прожогом кинулась назад в покої. Серце вискакувало із грудей і вона довго не могла заспокоїтись. Ярослав помітив зміни в поведінці дочки, але не розпитував. Він розумів, що дівчинка стає дівчиною. Якось на княжому полюванні, Анна зачепилась за гілку і впала з коня. Пилип підхопив її на руки і допоміг сісти в сідло.

- Ви не поранились, княжна? – Спитав він, не відводячи погляду.

Цей погляд приходив до Анни в її дівочі сни. Вона могла годинами сидіти у вікна і згадувати тепло його сильних рук. Їй хотілося знову пережити цю мить. Батько відправив дружину на підмогу в Новгород і Пилипа вона більше не бачила. Казали, що він став воєводою.

Прийшов з купцями лист від сестри Анастасії з Будапешту. Вона повідомляла, що її чоловік Андраш знову заволодів троном і тепер вона королева Угорщини. Анна згадала сонячний день, широке плесо Дніпра і сестер в лад’ї. Анастасія сміялась і пустувала. Вона встала, але втратила рівновагу і впала у воду. Тоді вона мало не втопилася, адже не вміла плавати. Розлука з рідними краяла серце Анни і на очі навертались сльози. Широкі лани, дрімучі ліси і київські гори своєї країни вона бачила в своїх спогадах, наче це було вчора, хоч часу пройшло вже не мало.

Раптом вона відчула, що в животі щось здригнулось. Її ще ненароджена дитина почала рухатись. З кожним днем поштовхи ставали все більш сильними, а вона ніжно гладила свого майбутнього синочка Пилипа. Анна постаралась заснути і до неї прийшла мати Інгігерда. Вона торкнулася її чола і промовила.

- У тебе жар, доню. Випий ці ліки.

Анна прокинулася. Поруч нікого не було, але голос матері все ще звучав в її голові. Тоді в дитинстві Анна захворіла лихоманкою, в неї піднялась температура і вона марила. Сивий ведун зробив відвар з трав і кілька днів не відходив від неї разом з матір’ю.

- Сила природи вбереже тебе від всіх хвороб, дитино. – Говорив мольфар. – Треба лише любити і шанувати нашу землю.

І дійсно, ліки допомогли, Анна одужала. Вона стала приходити до нього в хату і слухати, як він повчає своїх учнів: яку траву потрібно використовувати при простуді, а яку при болю в животі. На дощечках ведун малював таємничі знаки і пояснював, що вони означають, але цього Анна вже не запам’ятала, бо була ще мала. Ці знання зберегли лише індуси, які покинули територію Русі тисячі років назад.

За вікном була зима і замерзла Сена. Анна дивилась на цю чужу землю і раптом згадала:

- Я королева і маю бути сильною. На мені велика відповідальність, а спогади роблять мене слабкою і сентиментальною. В мені народжується новий король Франції і вся моя увага має бути прикута лише до нього. До мого синочка Пилипа, що є моїм і спогадом, і майбутнім.

Час повільно спливав і лютий змінив березень. Анна мала народити в травні. Примчав з походу Генріх, покинувши облогу чергового замку, і не відходив від дружини ні на крок. Париж і вся Франція чекали на народження спадкоємця.