Глава 10 Господиня палацу Консьєржері

Глава 10

Господиня палацу Консьєржері

За мостом через Сену на королівське подружжя чекав величезний натовп парижан і придворних. Під радісні вітальні вигуки натовпу вони в’їхали у двір палацу і поїхали до королівських покоїв. Всі втомились і мріяли про відпочинок. Генріх без сил впав на ліжко.

- Як мало часу я тут буваю. – Промовив він. – Постійні походи і штурми замків непокірних васалів.

Анна лягла поруч.

- Відпочинь, мій коханий! Цінуй мить нашого щастя.

Генріх повернувся до Анни і почав цілувати.

- Боже, за що мені таке щастя?! – Прошепотів Генріх, вдивляючись в блакитні очі Анни. – Я стільки страждав, поки знайшов тебе. Перша моя наречена померла до шлюбу. Дружина померла при родах ,через невдалий кесарів розтин. Не покинь і ти мене, моя кохана.

- Я тебе не підведу, мій король. У тебе буде спадкоємець і твій рід будуть пам’ятати тисячу років. Помолимося.

Король і королева стали на коліна перед образами і молились так щиро, що Бог їх почув. Анна завагітніла.

З цього моменту все закрутилось навколо Анни. Щасливий Генріх виконував всі її бажання. Була терміново побудована дерев’яна баня, незважаючи на спротив духовенства і єпископа Роже. Двір палацу був замощений каменем, а посередині була клумба з квітами і галявина зі стриженою травою. Вся обслуга Анни мала кожен день митися, прибирати її покої і провітрювати. Змушений був купатися і єпископ Роже. Він отримав бажані містечка для Шалонського монастиря і змушений був підкоритися. Він продовжував посвящати королеву в хитросплетіння придворних інтриг і політичні цілі Генріха. Анна наказала шукати і сушити лікарські трави ромашку, зверобій, череду, мяту, календулу, щоби потім в них купати новонароджену дитину. Все це дивувало Генріха і в деякій мірі тривожило.

- Анна, кохана. Про твою діяльність говорить весь Париж.

- Повір мені, Генріх. Я виросла серед густих лісів і наші ведуни-мольфари усвідомили мудрість природи і ростять здорових та сильних дітей. Природа має ліки від всіх хвороб, треба лише їх знайти і правильно використати. В тебе буде син і я буду його купати в цих травах, щоб він не хворів.

- Ти впевнена, що народиш сина? – З надією в голосі запитав Генріх.

- Так. Я це відчуваю всім серцем.

- Анно! Якщо це станеться, я буду найщасливіший король на світі!

- Генріх. Я хочу щоб ти виконав ще одне моє бажання.

- Все що завгодно, Анна!

- Першого нашого сина назву я.

- Прекрасно! Ти вже думаєш і про другого сина?

- Звичайно. У нас має бути велика родина.

Анна хитрувала. Вона не могла забути своє перше кохання в сімнадцять років дружинника русів Пилипа.

Закінчувалась осінь. По Сені пливла опала листва, почались дощі, а потім заморозки. В покоях Анни постійно горів камін, але все одно було холодно. Анна наказала обшити  стіни спальні деревом і настелити дерев’яну підлогу. Відразу стало тепліше. Генріх в цей час вів облогу Орлеану і намагався зруйнувати головну вежу з воротами. Гінці з Парижу передавали йому заспокійливі листи від Анни, щоб він не турбувався. На Різдво Анна всю ніч молилась в замковій каплиці разом з єпископом Роже і лягла лише під ранок.

Прокинувшись, вона побачила замерзлу Сену і двір покритий сніжним покривалом. Цей гарний краєвид додав їй впевненості, що її молитви були почуті. Після сніданку Анна вийшла на двір прогулятися. Сонце пробивалось крізь хмари і сніг іскрився тисячами вогників. Вона подивилась на небо і побачила, що з кутової вежі йде дим.

- Хто живе в тій вежі? – Спитала Анна у супроводжуючої її служниці.

- Там живе лікар – алхімік Магнус Марсельський. Люди кажуть, що він чаклун і спілкується з демонами, а вони допомагають йому в його справах. Ми боїмось до нього заходити.

- Проведіть мене до нього! – Наказала Анна.

У служниці з переляку округлились очі, але суперечити вона не посміла і пішла попереду.

Вони піднялися гвинтовими сходами на самий поверх і відчинили двері. В почорнілій від сажі келії  в горні горів вогонь, а Магнус нагрівав в металевій чаші якусь суміш. Він був такий зосереджений, що не помітив приходу королеви. Служниця голосно кашлянула і він обернувся.

- Ой, вибачте ваша величність! Я вас не помітив. – Алхімік схилився перед королевою в поклоні.

- Кажуть, що ви чаклун, Магнус і лікар. Які хвороби ви можете лікувати?

- Я лікую багато хвороб, але на жаль, не всі. Це може робити тільки Бог. Я не чаклун, ваша величність. Не вірте розмовам неграмотної черні.

- А шо ви грієте на вогні?

- Я прожарюю товчені кістки оленя. Східний лікар Авіцена помітив, що якщо їх додавати в їжу дітям, у яких погано ростуть зуби, то це допомагає усунути проблему.

- А ви можете вилікувати лихоманку?

- Так, моя королево, але не всі види. Лихоманку від простуди я лікую напоями з малини і шипшини. При болі в горлі я даю полоскання сіллю, а от африканську лихоманку малярію ще ніхто не може лікувати.