Глава 7 Реймс

Глава 7

Реймс

По наближенню до Реймса єпископ Роже знову розговорився.

- Ви уявляєте, Ваша світлість, що Реймс був відомий ще за часів Юлія Цезаря! Під час гальських війн тут була фортеця племені ремів, звідки і походить назва міста.

- Невже про це є письмові згадки? – Засумнівалась Анна. – Пройшло тисячу років.

- Звичайно, є записи про Реймс у римських істориків. Тут розташована кафедра архієпископа-герцога Реймса і в соборі проходять миропомазання всіх французьких королів. Його величність король Генріх саме тут став нашим королем.

- Моє одруження відбудеться тут, а не в Парижі?

- Так. Це наша традиція і короновані ви будете саме тут.

Біля міської брами Анну зустрів сам король з сотнями придворних, охоронців і простолюдинів. Всі хотіли побачити майбутню королеву. З першого погляду на Анну очі у Генріха заблищали. Висока, струнка, світловолоса, з голубими очима вона відразу привертала до себе увагу. Король зістрибнув з коня, подав Анні руку і допоміг зійти з повозки.

- Віват, король! Віват, королева!– Заревів натовп.

- Я вражений. – Прошепотів Генріх на вухо Анні.

Пишність зустрічі справила враження і на схвильовану Анну.

Король посадив Анну на свого коня, сів сам і, обережно обіймаючи свою наречену, в’їхав в місто. Ніхто не помітив, як заворожено дивився на Анну граф Валуа Рауль де Крепі.

Вся придворна свита рушила вслід за королем, під вітальні вигуки натовпу.

Місто справило на Анну похмуре враження. Сірі закопчені фахверкові будинки, вузькі вулиці, бруд і сморід. Як вражаюче це відрізнялось від Києва з білим собором і  побіленими вапном будиночками. Далі процесія в’їхала в Марсову браму третього століття нашої ери названу на честь бога війни Марса висотою в тринадцять метрів. Показались шпилі Реймського собору. Піщаник, з якого були зроблені стіни і скульптури, потемнів від часу, а в цілому комплекс подавляв глядача своєю монументальністю.

На порозі храму стояв архієпископ з пастирями церкви і монахами. Він читав молитви во славу Бога, короля і майбутньої королеви.

Після урочистої церемонії Анну проводили в приміщення монастиря для відпочинку. Єпископ Роже був поруч.

- Святий отче. Накажіть слугам нагріти воду і принести сюди велику чисту діжку без одного дна. Ще мені потрібна служниця.

- Навіщо це вам, ваша світлість? – Здивувався Роже.

- Я хочу жити так, як прийнято в Русі. Ви мені обіцяли виконувати мої бажання.

- Слухаюсь, ваша величносте!

Воду гріли у великому казані для приготування монастирської їжі. В діжку налили теплої води і Анна із задоволенням нарешті змогла помитися. Служниці здивовано поливали її водою. Вони допомогли вийти княжні з діжки.

- А тепер ви обидві викупайтесь, щоб завтра могли мені прислужувати чистими! – Наказала Анна.

Служниці виконали наказ майбутньої королеви.

Культура гігієни зробила у Франції перші кроки з появою Анна Ярославівни і це зустріло опір серед духовенства.