Глава 4 Польща

Глава 4

Польща

На митній заставі вирішили зробити привал. Всі втомились і потрібен був перепочинок. Єписоп Роже зі стогоном зповз з коня і впав на траву.

- Ти бачиш Боже, як я страждаю, виконуючи волю короля і, проповідуючи християнську віру нашої святої церкви. – Голосно сказав він.

Лицар Гослен де Шоні засміявся.

- Не звикли ви до довгих подорожей, святий отче. Монастирське життя серед виноградників приємніше, але король Генріх вас напевно нагородить.

- На все воля Божа. Останній раз в подорожі до Німеччини я захворів лихоманкою і мало не помер. Шість діб мені було дуже погано. Врятував місцевий знахар, який натер все тіло оцтом і давав напої з трав. Він мені здався чаклуном і якби не його допомога, то його потрібно було б спалити на вогнищі.

Анна все більше дивувалась цим дивним посланцям короля: відуни в Русі були в пошані.

- Як називається це містечко? – Запитав єпископ.

- Це Перемишль. Тут жили племена дулібів і білих хорватів. Польский король Болеслав Хоробрий захопив це містечко, але князь Ярослав повернув його знову київській Русі. Далі починається Польща і наш шлях до Кракова. Попереду дорога йде через ліс і можливі напади розбійників.

Лицар Гослен де Шоні лукавив і спеціально наганяв страх на єпископа, посміюючись.

- Розбійники теж христяни і вони не стануть ображати слугу Господа. – З надією в голосі промовив Роже.

- Але ж ви  самі знаєте, що навіть у Франції ще є єретики – язичники. – Не вгавав лицар.

- Спаси і сохрани нас Господи! – Підняв до гори руки наляканий єпископ.

Анна розуміла, що лицар жартує і вперше із зацікавленістю подивилась на нього.

Васал короля Гослен де Шоні, що отримав наказ захищати посольство на середньовічних дорогах від розбійників, був лицарем змалечку. Незважаючи на середній вік, він був заядлим мисливцем, постійно тренувався у володінні мечем і зберіг силу та спритність. Його обвітрене в походах обличчя випромінювало гордість і перевагу над людьми, які не мали лицарського звання, не розуміються на конях та мисливських собаках. Він був переконаний, що розумова праця це доля монахів.

- Зразу видно, що ви сміливий і досвідчений воїн. – Звернулась Анна до Гослена де Шоні.

- Я приймав участь у всіх походах нашого короля, ваша світлість.

- А чи раніше ви бували в Польщі?

- Так. Я був у Гнезно на прийомі у короля Болеслава Першого, супроводжуючи графа Вермандуа.  Зараз ми направляємося в Краків, який король відвоював у чехів.

- Ви думаєте, що на нас чекають розбійники?

- Все можливо, але не турбуйтесь. Охорона надійна. Сам я добре володію мечем і влучно стріляю із арбалета.

- Тепер я повністю спокійна.

У період Середньовіччя дороги в Європі перебували в зародковому стані. Переміщатися по Європі навіть в межах одного феодального князівства було вкрай проблематично. Саме через відсутність доріг торгівля між феодальними князівствами була утруднена.

Повільно і небезпечно – ось дві характеристики доріг Середньовіччя. Переміщалися в основному на волах і конях – верхом або в упряжі. Протягом доби можна було подолати максимум 40 кілометрів. За середньовічними мірками це була дуже велика відстань. На дорогах орудували зграї розбійників, які грабували всіх, хто попадався їм під руку.

Через шість діб посольство прибуло до Кракова і розмістилось у місцевому монастирі.

Король Болеслав Перший заснував тут єпископську кафедру і монастир, як і місто, був багатим. Місцевий єпископ Петрус був несказанно радий гостям і відкрив їм свої комори. Цій слов’янській щедрості був ще більше радий скнара єпископ Роже.

За довгим столом почався бенкет на честь гостей. Кілька баранів пішли під ніж і були засмажені на вертелі. Вино лилося рікою.

- За наших французьких братів по вірі! – Проголосив тост єпископ Петрус. - Нех жиє Польська! Вів ля Франсе!

Банкет був у розпалі, коли єпископ Роже обережно запитав:

- Я чув, що тут на Вавелі живе у печері дракон.

За столом наступила мертва тиша. Один з гостей так і заціпенів з баранячою ногою в руках. Петрус зробив спробу розрядити обстановку.

- Можливо це просто легенда, хоча селяни часто біля печери знаходять обгризені кістки своїх баранів.

Всі присутні перезирнулись. А якщо це правда?!

- А ворота монастиря у вас надійно замикають? Сторожа є? – Продовжував допит Роже.

- Звичайно. Сторожа у нас надійна.  Вартові стоять на вежах і обходять нічне місто.

Своєю освіченістю єпископ Роже дещо налякав присутніх і кожен міцно замкнув двері на ніч. Роже ще охоче погостював би в хлібосольному монастирі, але уявивши свої обгризені кістки замість баранячих, вирішив їхати далі. Лицар Гослен де Шоні вирішив змінити маршрут і частина шляху мала пройти по Дунаю.