Глава 1 Шлях

Королева

Історичний роман

Глава 1

Шлях

Стукіт коліс розбудив Анну. Обоз виїхав ще затемно з Києва і вона задрімала. Попереду їхала сторожа на чолі з лицарем франків Госленом де Шоні і єпископом шалонським Роже. Він очолював посольство короля Франції Генріха Першого до князя Русі Ярослава з місією просити руки молодшої княгині Анни.

Король Франції овдовів і йому конче потрібен був спадкоємець, а в цей час всі королі Європи були родичами. Католицька церква рішуче виступала проти шлюбів з кузинами і тут Генріх почув про світловолосу красуню русинку Анну. Єпископ Роже вже давно виконував делікатні доручення короля, батьком його був граф Герман Нюманський. Щоби забезпечити кар’єру сину, він посвятив його церкві, розраховуючи, що благородне походження допоможе йому стати єпископом. Розрахунок був правильним. Природний розум і здібності управителя виноградників в абатстві монастиря Сан Пьер, дозволили стати пастирем Шалона. Він величаво їхав на коні задоволений успіхом дорученої місії.

Князя Ярослава вже називали «тестем Європи». Перша донька Анастасія стала королевою Угорщини, дружина короля Андраша І. Друга – Єлизавета (Еллісіф) стала королевою Норвегії, дружина короля Гаральда III Суворого. Династичні шлюби були необхідністю. Ярослав посів в Києві у важкій боротьбі з братами і політичні угоди з європейськими монархами йому були конче потрібні.

Анна покірно виконувала волю батька, хоч знала, що король Генріх Перший був старший за неї на 17 років. Першу свою дівочу любов – дружинника князя вона залишила у Вишгороді і на серці її була тривога та смуток. Обоз повільно їхав по розбитій дорозі серед ланів, полів та лісів. Деколи переправлялись вбрід через струмки. На ширших річках були мости зі стовбурів дерев.

Лицар Гослен де Шоні під’їхав до єпископа і запитав:

- Як вам вдалось так високо піднятись в милостях нашого короля?

- Все завдяки Божої благодаті і вірності нашому монарху. Його величність важко бореться за владу з непокірними васалами і добрий радник завжди потрібен. За вірну службу наш монастир отримав місто з ярмаркою, куди приїжджають купці з Шампані та Бургундії, виноградники, кілька сіл, а також млин. Наше монастирське вино славиться на всю Францію.

- Я помітив на балу у князя, що ви знавець вин. – Засміявся Гошлен де Шоні. – Вас ледве довели до спальні кілька слуг.

- Всі ми грішні перед Богом. – Смиренно промовив єпископ і підняв очі до неба.

- А як вам сподобались руські красуні? Вони надзвичайно вродливі. – Підтролив єпископа лицар.

- Не треба переходити на гріховне. – Суворо промовив єпископ. – Мій обов’язок боротись з єрессю і єретиками. Я намагаюсь в Шалоні викоренити це вселенське зло. В Русі теж не все в порядку. Я сам бачив, як городяни голі заходять в баню, де горить сатанинський вогонь і йде пара. Там вони б’ють себе березовими віниками, а потім обливаються холодною водою. Той хто змиває з себе святу воду, отриману при хрещені, той грішник! Я особисто мився всього три рази за життя в медичних цілях через коросту. Мені казали, що бабка князя Ольга заманила в баню непокірних древлян помитися і спалила заживо. Я б ніколи не зайшов в їхню баню!

- Древляни, мабуть, сильно розізлили цю Ольгу, що вона так жорстоко їх покарала.

- Вони вбили її чоловіка князя Ігоря. – Пояснив єпископ.

Анна чула цю розмову і подумала.

- Тепер зрозуміло чому від вас двох смердить гірше ніж від наших смердів. Що на мене чекає у Франції?

Шлях з Києва на захід пролягав через Білогородку, Ярополчі, Котельниці, Меджибож, Тереболю, Галич і Львів. Деяких з названих міст на той час ще не було, але були невеличкі поселення.

Анна пригадала літопис про Білогородський кисіль де сказано, що « в літо 6505\997 підступили до Білогородки печеніги. Князь Володимир поїхав на північ по допомогу і становище обложених було безвихідним. Тоді один старий мольфар запропонував, як обдурити ворогів. Він наказав вирити  три криниці, пошити зі шкір великі мішки і запонити їх киселем, а далі запросити печенігів на перемовини. Коли ті прийшли мольфар сказав їм. «Ви ніколи нас не переможете облогою, тому що тут святе місце і сама земля нас годує». Печеніги, звичайно ж, не повірили, але коли їм показали всі три криниці з киселем, то вражені вороги відступили.

Обоз наблизився до кордону. Попереду була Польща.