Вступ

У XXI столітті, в епоху стрімкого технічного прогресу, паралельно відбувається інший процес — поступова деградація суспільства. За останні двадцять років з’явився інтернет, месенджери, смартфони, ноутбуки. 

Щороку технології стають розумнішими, швидшими, доступнішими. Але разом із цим дедалі частіше здається, що люди стають поверхневішими.

Все менше читають книги. Все рідше навчаються глибоко. Все частіше покладаються на готові відповіді, замість того щоб думати самостійно.Театри порожніють, музеї стають фоном для селфі, а складні тексти замінюються короткими постами.

Можливо, останнім поколінням, яке ще пам’ятає цінність читання та живого мислення, є ми або наші батьки.

Паралельно змінюється і спосіб сприйняття реальності. Люди все більше довіряють словам у стрічці новин, ніж реальним діям. 

Сучасним політикам дедалі рідше потрібно демонструвати компетентність або реальні результати. Набагато простіше інвестувати в рекламу, гучні заяви та провокації. Адже рішення дедалі частіше приймаються емоціями, а не критичним аналізом.

І саме в такому середовищі до влади в різних країнах можуть приходити люди, які не мають достатнього досвіду чи розуміння державного управління. Влада для них стає не відповідальністю, а інструментом — для амбіцій, впливу або особистої вигоди.

І навіть сьогодні, у 2026 році, спостерігаючи за політикою окремих великих держав, можна побачити, наскільки небезпечним є поєднання его, популізму та глобального впливу.