Частина 4

Маскарад

1

Я, одягнена з голочки, з вечірнім макіяжем і укладкою, сиділа в сьомому ряду партеру і з особливою цікавістю розглядала інтер'єр, а також усіх, хто прийшов у цей сліпучо розкішний зал. Я не знала нікого в обличчя, але багате вбрання та витончені звички як чоловіків, так і жінок говорили про одне, що в основному тут зібралися вершки суспільства. Лише невелика частина глядачів, одягнених скромніше і з обличчями непомітними, яким з якогось безглуздого випадку пощастило потрапити на цю грандіозну подію, гідно займала задні ряди. Я досі дивувалася, як Анет вдалося роздобути два квитки так близько до сцени. Чомусь вона тримала це в суворому секреті і навідріз відмовлялася мені про це говорити.

Ми займали два почесні місця серед знатних дам. Вони весь час метушилися, були у захваті і не могли стримати захоплення. Віяла в їхніх руках, на яких були тонкі рукавички з шовковистим блиском, безперестанку мигтіли перед їхніми палаючими очима і ганяли важке солодке повітря, перенасичене ароматами духів. Дивитися на цих одягнених жінок було ознакою поганого тону. З цікавості я поглядала в їхній бік, але тільки обережно і крадькома. Щоб залишатися непоміченою, я вдавала, що розглядаю фрески, і щоразу, коли одна з дам звертала на мене незворушний погляд, я відразу дивилася вгору і наочно дивувалася розписам на стелі та стінах. Там була присутня ціла композиція, створена виключно за задумом автора, яка під час перебування в залі привертала увагу своєю пишністю та розкішшю. Тим і був відомий старий Орега Ноusе, що гордо височів над містом на невеликому мальовничому пагорбі, а любителів мистецтва він спокушав своєю картиною галереєю на третьому поверсі.

"І хто їй дав ці квитки, та ще в портер?" - Я ніяк не могла заспокоїтись. Ця думка не давала мені спокою весь вечір, а Анет сиділа нерухомо і тривожно дивилася вперед, здавалась мені якоюсь заклопотаною. Так і хотілося штовхнути її в бік. Обстановка, звичайно, заворожувала, ось вона і перейнялася цією атмосферою. Я не до кінця усвідомлювало весь розмах цієї події і те, що знаходилася в самому її серці, - там, куди такі, як ми, якщо потрапляють, то лише раз у житті.

- Подивися, жодного журналіста. - Я покрутила головою і зупинилася на Анет. - Куди поділася галаслива преса?

Анет потай подивилася в обидва боки, потім переконалася, що її ніхто не бачить, і знову сіла прямо.

- Якось дивно. Тобі так не здається? Зазвичай на таких подіях завжди повно репортерів, - продовжувала я говорити напівголосно, і, очевидно, це не сподобалося дамі зліва. Вона гордовито подивилася на мене і прочистила горло.

- Нічого дивного в цьому не бачу, - прошепотіла Анет і випростала спину. - Все дуже зрозуміло. - Вона знову припала до мене. - Це тобі не просто якийсь світський захід. Це ціла сенсація на чолі із легендарною особистістю. Ще не вистачало запустити сюди журналістів. Скільки шуму вони наробили б, а тут стільки знаменитостей сидить.

Тепер хтось позаду прокашлявся, а дама ліворуч подивилася на нас з докором. Мені стало соромно, і я на кілька хвилин притихла. Шоу ще не почалося, і завіса була опущена. Мені не сиділося спокійно на місці і не терпілося побачити хоч одне відоме обличчя, і спостерігати за ним. Потрібно було якось відволіктися і скоротати час, а за словами Анет таких тут було безліч, але мені не вдалося впізнати жодне з них, хоч очима я обійшла чи не весь зал і навіть зазирнула на балкони. Навколо сиділо багато самобутніх особистостей, мені невідомих. Загалом, я залишила цю витівку і на вухо прошепотіла Анет:

- Як думаєш, виглядаємо ми не гірше за всіх цих аристократичних дам?

- Коли потрапляєш сюди, то вже не має значення, як виглядаєш. Найважливіше це диво, що панує в стінах цього залу, - прошепотіла Анет, спрямувавши свій палкий погляд на сцену. На її сяючому обличчі захоплення було о-го-го.

- Якось дивно ти кажеш.

Піднялася завіса, і в залі пролунали вигуки захоплення. Всі, окрім мене, не відводили очей від сцени з декораціями і з трепетом завмерли в очікуванні. Опустилася тиша. Я затамувала подих і разом з усіма дивилася на слабоосвітлену сцену. Мені щось здалося. Я злякалася і відразу заспокоїлася, коли зрозуміла, що це просто мої думки сплуталися. Потім голосно забилося серце і застукотіло у скронях. Мені стало погано. Я ненавиділа цей монотонно-прискорений стукіт у грудях. Якби можна було підібрати слова і описати, що творилося всередині мене, - незрозумілий порив почуттів, що схвилював тіло і мозок одночасно. Взагалі, відбувалося щось незрозуміле: то я крутилася від нудьги, бо мені здавалося все пихатим і нудним, то раптом застигла, коли над сценою несподівано спалахнуло яскраве світло і від сліпучих різнокольорових спалахів, що схвилювали присутніх у залі, почали долинати жваві захоплені голоси. Люди виражали захоплення і голосно плескали в долоні. На сцену винеслися танцюристи, і шоу почалося.

Концерт тривав дві години. Незабутнє феєричне видовище поступово перетворювалося на місце чудес, захоплювало і забирало в невідомість, де яскраві кольори змішувалися з гнучкими тілами танцюристів, які ніби парили над сценою, ледве торкаючись підлоги. Їхні рухи були легкі, майстерно відточені і чітко відпрацьовані. Жодної помилки, жодного промаху. Що тут скажеш - дивовижно.

Мені, як справжньому цінителю танцю, було цікаво все: і костюми, і музика, і постановка, і декорації, що змінювалися одна за одною, але найбільше мене захопив сам Фредерік Кін. Він з'явився несподівано на чолі танцюристів і постав перед публікою у всій своїй величі. Його підтягнуте, зібране в чітких рухах тіло з плавними переходами і із застосуванням різних танцювальних технік збуджувало інтерес і привертало увагу більшості тих, хто сидів у залі. Я бачила, як жінки з відкритими ротами та на одному подиху захоплювалися його танцем. Немов одержима, я теж не спускала з нього очей, вдивлялася і докладно розглядала кожну деталь його чи то божественного, чи то диявольського образу. Він зачарував мене і в тому числі весь зал своєю аристократичною зовнішністю, чудовою пластикою та вмінням майстерно рухатися на сцені. Тільки такому великому танцюристу було під силу поєднувати у собі всі ці найвищі якості генія.