Мудрість мудреця

Прокинувшись наступного дня, будучи в чудовому гуморі, Король вийшов з будинку. 
Мудрець сидів спокійно на камені біля вишні та з заплющеними очима слухав шум струмка. Біля нього віяв вітерець який підіймав опавши пелюстки.
"Оце так мало б все бути! - думав про себе Король". 
Він по таємничому підійшов до Мудреця, очікуючи чогось неймовірного.
Мудрець відкрив очі. 
-    А, королю. Я на вас чекав. Сьогодні ви повертаєтесь до дому і я хочу вам сказати головне… що ви гарно впорались, тому можу побажати лише удачі. 
Король стояв кілька секунд як вкопаний, очі викотилися від здивування, а  його щока сіпнулася. 
-    І… все!? 
-    Так, - він усміхнувся. 
-    А як же… моя проблема… ти ж… казав, що знаєш відповідь. 
-    Так, і я її вам вже дав. Гарної дороги, - усміхнувшись, він закрив очі та не сказав більше ні слова. 
Те як був обурений Король, не передати словами, його гнів був такий сильний, що здавалося, кожний його крок видобуває іскру під п'ятами, коли він ступав. Мудрець його обдурив. Цей пройдисвіт просто познущався з короля, коли мав таку можливість. Волосся звивалося на голові в Короля, ніби люті змії. Навіть радник, який його зустрічав біля карети під горою та  відкривав йому двері, не наважився нічого запитати, та тихенько закривши двері, сів так непомітно як тільки це було можливо. 
Пів шляху Король пихтів як казанок, з киплячою водою, з якої забули зняти кришку, проте зрештою звична атмосфера та м'які подушки в кареті зробили свою справу і Король трохи розслабившись, розлігся. 
-    Скажи Селіме, ви змінювали карету коли мене не було? Маю визнати, що вона неперевершена, краща за інші. Я хочу, щоб ви винагородили майстра, що зробив її. 
-    Але ж…мій королю. Це та сама карета, що й була минулого разу, ми нічого не змінювали. 
-    Справді? 
Король був здивований від цих слів, проте не надав їм якогось значення. 
Прийшовши  до замку, він наказав подати обід. Слуги принесли йому звичайне дороге вбрання, щоб перевдягтися та звільнитися від старого лахміття. Вдягнувшись, Король поглянув на вбрання. 
-    Неперевершенно. Хто робив це вбрання? Таке тільки на бали та церемонії носити. Кравець пошив його, коли мене не було? 
Слуги переглянулися. 
-    Насправді ваше величносте, ми взяли не надто пишний одяг, це як ви казали:"посередній, для звичних прогулянок" 
-    Цей? - здивувався король. - Невже я так казав? 
Король не зрозумів, що сталося. Проте цей наряд був справді неймовірним. 
Він вирішив подумати над цим пізніше. 
Поки кухарі накривали на стіл, Король сходив до саду відпочити, та розслабитись. Він ще й досі не забував про підлого Мудреця. Він не міг покарати його, не було за що, до того ж мудреці мають особливий статус. Єдине, що він міг зробити, це зіпсувати його репутацію,пустивши королівством чутки, що він звичайний пройдисвіт. 
Обдумовуючи план помсти, він зайшов до саду і ахнув. Сад наповнювали барви, корольори, всі можливі дерева та квіти, та мармурові доріжки з фонтанчиками. Король не повірив власним очам. 
-    Селіме, от тільки не кажи мені, що ви не змінювали нічого поки мене не було.
-    Але,так і є мій королю. Сад лише проходив косметичну стрижку та мінімальний догляд. Все є так як і до вашого від'їзду. 
-    Це завжди мій сад був таким пишним і величним? 
-    Так ваше величносте. 
Король не відривав погляду від цієї краси, ніби він бачив це вперше. Він ходив мармуровими стежками, з відкритим ротом, а його ніс відчував різні приємні аромати. Він і ще б ходив, проте його покликали до столу. 
Як тільки Король зайшов до банкетної зали, його шлунок зробив радісний кувирок та завив вовком. Великий стіл був завалений різними наїдками. Король навіть не встиг нічого сказати, як кинувся на ті страви та став уплітати їх за дві щоки, кидаючи все до рота, як в бездонну яму. Кухарі зітхнули з полегшенням. 
Закінчивши трапезу, Король відкинувся на спинку та тримався за живіт як задоволений вовк, який щойно пообідав вівцею. 
-    Це було шалеееенооо смачно! Кухарі попрацювали на славу. Ви змінили меню? 
-    Насправді королю, - сказав головний кухар, - ми нічого не змінювали. Все готували за рецептами як завжди. 
-    Справді? 
Король знову задумався. Він глянув знову на стіл і помітив, що він не скуштував і половини з тих страв які були на столі. 
-    Як багато приготовано. Що ви робите зі стравами після трапези? 
-    Ми викидаємо їх, - сказав кухар. - Ніхто не має право їсти страви короля. 
-    Яке витрачання, - сказав Король. - Добре. Можете взяти все зі столу і їсти все що захочете. Все що залишиться, віддайте нужденним. 
Кухарі не приховуючи здивуваннята захвату, вклонились:
-    Дякую вам ваше величносте. 
-    І наступного разу більше так не готуйте. Перед цим запитайте чого я хочу.
-    Буде виконано ваше величносте, - кухарі знову вклонилися. 
Коли кухарі пішли, радник звернувся до короля.
-    Ваше величносте, ви змінилися.
-    Змінився? - здивувався Король. 
-    Так. Ви не такий як були до від`їзду. Невже Мудрець допоміг вам?
Король був здивований від того що сказав Селім. Весь день він ходив з думкою, що справді щось змінилося. Проте що? Мудрець йому так нічого й не порадив, проте зміни явно були. Особливо він відчув це, коли довелося спати. Коли він ліг на своє ліжко, він ледь не замуркотів як кіт, відчувши цю свіжість і м'якість. Він не встиг сам зрозуміти як швидко, та солодко заснув. 
Прокинувся Король відпочившим та з веселим настроєм. Він жодного разу не прокидався за ніч. І коли йому до сніданку  подали його улюблені еклери, він ледь не ковтнув язика та стримався щоб не поцілувати кухаря за таку насолоду. 
І тут він зупинився. 
Тепер він точно зрозумів, що щось сталося. Він відчував себе щасливим і не було жодного сліду від минулого суму. Невже таки Мудрець щось зробив? Він мав це дізнатись.