Яка ж смачна картопля!

Мудрець встав рано. Він вмився з миски, яку заготовив раніше та почистив зуби. З вікна був неймовірний вигляд переливаючої кольорами роси, яку омивало сонце. 
Надивившись, Мудрець поспішив на вихід, проте вловив якийсь шум у вітальні. Тихенько наблизившись до неї, він заглянув всередину, та здивувався. 
Плямкаючи та водночас кривлячись, Король запихав вчорашню картоплю до рота та мотав на всі сторони головою чи то від захвату чи то від того наскільки це було гидко. Він вхопив пучок цибулі та вмочивши її в сіль, запхав всю до рота. Потім просльозившись з набитим ротом, він швидко заїв її шматком хліба та поперхнувшись, запив все кружкою води та віддихався. Проте кільку так брати і не захотів, хоч як помітив Мудрець, спроби її почистити вочевидь були. 
"Іноді яку магію може створити лише невеличке голодування, - подумав Мудрець" 
-    Смачного, - сказав він задоволено.
Король різко повернув голову, ніби пацюк, якого застали на гарячому  в коморі. За його виглядом було зрозуміло, що він дуже сподівався, щоб його не застали за цим. Очі короля забігали у всі боки.
-    А що ти думаєш, ти залишив свого правителя вчора без вечері! - крикнув Король, подумавши що напад буде зараз доречним. - Та я ще ніколи не лягав спати, добре не попоївши. 
-    Іноді голод дуже гарний вчитель, - сказав Мудрець. 
Так король провів другий день, молячись, щоб ці п’ять  днів швидше закінчились і він нарешті повернувся до свого замку. 
Решту днів, Король провів в поному жахові. Він весь час змушений був їсти печену картоплю з цибулею. Він навіть думав,що похуд від такої дієти. Весь час в перервах від якоїсь дрної роботи яку йому дасть Мудрець, він сидів під вишнею та сумував за своїм домом, а головне за м’ясом та еклерами. Боже, як він хотів хоча б один еклер. Він не уявляв як він вижив там так довго.
 
На ранок п’ятого дня, взявши корзину, Мудрець пішов на ринок, тим часом як Король залишивсся сам. До кінця навчання залишався лише один день і він вже не міг витерпіти цього жахіття, а особливо той сморід який йшов у нього з рота, після споживання цибулі. Він страшенно хотів повернутись в палац. 
Вийшовши з дому, Король без настрою став на мокру траву і сам не встиг усвідомити як його нога стала знаходитися навпроти його очей, а він сам вже споглядає небо, лежачи на землі. 
-    А чорти б його побрали і той день коли я згодився на цю авантюру!
Йому здавалося, що Мудрець просто знущається з нього. За весь час він так і не почув жодного повчання чи якоїсь цінної поради. За п’ять страшних днів, Мудрець не поділився ні одним словом. Це насторожувало.
-    Дурна трава, - сказав Король, тримаючись за спину та повзучи як старигань до вишні. 
Він сперся об стовбур до якого вже звик за ці дні, та задумався над королівськими справами, це хоч якось його відволікало. Обдумовуючи нагальні питання чи прийнанні роблячи вигляд що обдумовує їх, він поглянув вгору на крону вишні. Він побачив як квіти вишні ось скоро мали скинути свої пелюстки. Дерево готувалося зав'язувати плоди. 
Найдивніше було те, що це було… гарно. Всі ці дні, він навіть не помічав цих квітів, хоч дерево росло під самим носом. Невже він надто був в собі і не помічав нічого іншого? 
-    Гарно… - здивовано говорив Король, не розуміючи, в чому справа взагалі, ніби це були два різні дерева. 
-    Ну як, ви сумували без мене? - сказав Мудрець, підходячи з корзиною. 
-    Коли вони дадуть вишень? - Король тицьнув пальцем на крону. 
-    Близько місяця. На все потрібен час. 
-    Зрозуміло. Мудрецю, чому дерево здається мені не таким як тоді, коли я бачив його минулого разу? Що це може означати? 
Мудрець пригладив підборідок. 
-    Коли все життя бачиш каміння, то звичайна квітка буде для тебе дивом, коли живеш у пустелі, то оазис для тебе буде дивом. Коли живеш все життя серед квітів, камінець буде для тебе дивом. 
-    А це ще, що має означати? 
-    Ходімо королю, обід сам себе не зготує. 
-    На що це ти натякаєш? 
Мудрець купив на ринку рибу. Король ще ніколи не чистив риби. 
-    У вас гарно виходить королю, - сказав Мудрець поправляючи жар на костровищі. 
-    Дуже смішно.
Король був весь в лусці, він шкріб рибину як тільки міг, і огидна луска розліталася на всі боки, прилипаючи на одяг, обличчя та залітаючи в очі. Це було огидно, проте Мудрець був незворушним і Королю довелося продовжувати. 
І ось, як риба була очищена, Мудрець запхав у них металеві стержні та поклав над жаром. 
Минув час і в повітрі запахло смаженою скоринкою, від чого живіт Короля скрутило у вузол, а рот не встигав ковтати слину, він ладен був вкусити перше, що з'явиться у нього на відповідній відстані. 
Мудрець зняв рибу з вогню та поклав на стіл. 
-    Прошу королю, обід готовий.
Король і Мудрець сіли за стіл та почали їсти. Цього разу Король не сперечався, не нарікав, він просто їв з присмаком, та ретельно виймав кістки. Найдивніше було те, що він ненавидів рибу, ще з дитинства, проте зараз, він їв її на дві щоки і це було шалено смачно, особливо після печеної картоплі з кількою.
-    Завтра ви відбуваєте королю, - сказав Мудрець. 
-    Так. От тільки вже минуло п’ять днів, а ти й досі не дав мені жодної поради стосовно моєї проблеми. 
-    Ай справді, - сказав Мудрець піднявшись. - Тоді я дам вам відповідь завтра, як ви будете йти. А зараз добраніч і дякую за дах. Він так і не протік. 
Мудрець усміхнувся і пішов. 
-    Так, а нащо було мене тримати тут ці три дні, коли ви все мені могли сказати одразу? - сказав Король здивовано. 
Проте мудрець не відповів та пішов в дім. Король був спантеличений, проте звернувши все на дивність усіх мудреців, він пішов спати, радіючи, що він повернеться до палацу та нарешті вирішить свою проблему.