Зворотній відлік

Погляди, багато поглядів... Перший раз за ці дні я вийшла на навчання. Мені потрібно лише з'явитися в університеті, як пихаті лиця дівчат при зустрічі посміхаються, але проводжають з ненавистю. Їхнє "вітаю",настільки "щире", що сказавши це, в них підіймається та здавлює печія заздрощів. Якщо Єгору байдуже на слова інших, зрозуміло чому: він може заткнути ті роти раз і назавжди, а я? Я ж не знищу всіх дівчат в університеті. 

-- Красива каблучка, вітаю! Тепер твоя зірка тебе задавить тебе своєю вагою. 

А від цієї людини ,я найменше хотіла почути привітання.

-- Дякую, але заздрість - це небезпечна хвороба, і тебе давно пора ізолювати на карантин. Одужуй, крихітко.

Лекція закінчилася, в аудиторії залишилися професор та Настя, що збирала свої речі.

-- Дивно тебе знову бачити тут.

-- Артеме Семеновичу, а як я могла б покинути все!? 

-- Але ж ти спочатку погодилася. Щось змусило тебе передумати?

-- Ну-у-у ... - протяжливо недоговорила Настя. 

-- Чи хтось? - уїдливо спостерігав за її емоціями.

Відповіла Настя на це питання, кивнувши головою в знак згоди. 

-- Свій шанс на нове життя, ти втратила, через якесь хлопчисько?

-- Мене влаштовує моє життя і я не хочу його змінювати. 

-- Що ж я можу сказати, шкода тебе, хороша учениця... -  жалібно зітхає, знявши окуляри.

-- Я не шкодую, що залишилася, - ця розмова почала дратувати її. 

-- Поки, не шкодуш. 

-- Буду шкодувати чи - ні, це вже не ваші справи, - твердо відповіла і пішла. Не дійшовши до виходу, професор сказав:

-- Чому ти без обручки?

Настя обернулася і здивовано подивилася на нього. 

-- Єгор Гриценко, чи як його там? Вітаю! Я вважаю, що ви погано підходите один одному, і ...

-- Дякую, за привітання, - голосно перебила його. - Я б з радістю послухала б ще, але мені якось байдуже, - вийшла з аудиторії.

Не відуваю щирості в його голосі. А чому тут дивуватися, він і так останнім часом з презирством до мене ставитьсся . Лише до мене таке ставлення, але відрекомендував, також, лише мене, для поїздки в Прагу.

-- Вісім... Залишилося вісім днів...

-- Єгоре, може потрібно відмовитися... - сказав Максаим.

-- Що? - обурився Єгор. - Я чекав цієї зустрічі п'ять років. Надто довго, щоб відмовитися.

-- Не забувай Єгоре. що тоді ти начхав нат себе, зараз ти взяв відповідальність за життя, отже знаходь вихід з цієї ситуації.

-- Головне, щоб Настя не втрутилася, - заперечно кивнув головою, розуміючи, що вона навряд чи послухає.

-- Твої люди вже там.

-- Мої люди вже третій рік працюють на Аса, ймовірність, що він вибере людину для роздачі серед моїх, дуже висока. Вісімдесят відсотків його дилерів, становлять мої найкращі дилери. Ас нікчемний гравець, без своїх дилерів. Єдине що, він буде грати агресивно.

-- Якщо він не вибере з твоїх ?

-- Вибере. Мої дилери робили дуже іронічні роздачі, що навіть з комбінацією Стріт-Флеш, опоненти Аса програвали. За цей рік виграші Аса зрозси в рази, і це все завдяки моїм людям. Покер - це війна, в кого крепші нерви та видержка, той і переможець.

-- Надіюсь все пройде добре.

-- Максиме, я вчора хотів тебе запитати: що з тобою трапилося, ти був сам не свій?

-- Виникли з дружиною непорозуміння.

-- Гаразд, ти зблефував. Я хвилювався за тебе, адже навіть уявити не можу, що довело тебе до такого стану.

-- Ти хвиювався за мене? - здивований почутими словами, Єгор хвилювався, - Ти ?

-- Так.

-- За мене?

-- Я розумію, що тобі дивно чути від мене такі слова, але це правда.

Максиму нічого не спадає на думку, щоб придумати правдоподібну історію. Правду ж він йому не скаже.

- Я ... - на цьому його красномовність завершилась.

Що ж ти вигадаєш, навіть цікаво, до якого рівня в тебе розвинена уява. Що б ти не казав, я не повірю тобі: слова - брешуть, але тіло завжди каже правду. Після Амалії, мене вже нічого не здивує.  Ду-умаєш... Що скаже мені людина, яка навчилася виправдовувати, лише свої чергові відношення на стороні.

Єгор спокійно чекав, спершись на стіл, перехрестивши руки. Сірі очі прагнули побачити правду в погляді Максима, але єдине, що бачив там Єгор - розгубленість.

-- Документи, я вчора не переплутав...

О-о-о, уява прокинулася, не буду перебивати його, він і так не може сконцентруватися.

-- Я спеціально їх не взяв.

-- Чому?

-- Я не знаю де справжні, напевно загубив. Добре, що в тебе були копії.

-- Зрозуміло, - втомлено зітхнув Єгор, перевівши погляд з Максима. Він намагався бути серйозним, але не міг стримати ледь помітну посмішку, від почутого.

-- Тобі не потрібно було так хвилюватися через копії.

-- Так, ти правий, я надто сильно перехвилювався.

Настя ввійшла в квартиру. Почувши голоси Єгора та Максима, пішла до його кабінету.

-- Привіт, - привітався Максим, - гаразд, мені вже час іти.

Єгор підійшов до вікна та спостерігав за Максимом, як той сідає в автомобіль та їде.

-- Він щось приховує...

-- Максим? Чому ти так вирішив, - Насті здалося, що вана сказала це серйозно, але насправдв в її голосі відчувалася невпевненість.

Єгор не відповів їй, просто перевів свій проникливий погляд на ню і поринув у роздуми.

Хочите щось приховати від мене. Яку спільну таємницю ви можете мати?

Максим не витримує, і я також. Скоро Єгор змусить сказати правду.

-- Єгоре, ми сьогодні їдемо в тир? - проникливий погляд Єгора зник, зате з'явилася сповнена задоволенням посмішка.

-- Сподобалось... - задоволено констатував факт.

-- Допомагає відпустити негатив.

-- Тебе хтось образив? - насторожився Єгор.

-- Ні, - спокійно відповіла Настя, - просто багато людей сьогодні щастя побажали.

-- Насте, - підійшов до неї, ніжно взяв її холодне обличчя у свої гарячі долоні. - Я знаю, що ти сильна, але якщо тебе хтось ображає, ліпше скажи мені хто це, бо якщо я знайду цю людину сам...