Розділ дев'ятнадцятий. Раймонда

З дзеркального відображення на мене дивилась нібито справжня леді. В пишній золотавій сукні з глибоким вирізом я виглядала гарно – і відчувала себе справжньою ідіоткою. Не те щоб я не любила сукні, проте в цій шукала підступ.

Я підготувала собі вбрання ще заздалегідь, просту темну сукню, аби не виділятись на фоні королівських наречених і спокійно зайняти своє місце, злитись з фоном, та що там, стати частиною стіни. Не вдалося. Служниця, що прийшла допомагати мені готуватись до балу, прибула не з порожніми руками, а з подарунковим пакунком, пишною коробкою, в якій і виявилась ця сукня. Так, надзвичайно гарна, але… Я все ще шукала підступу.

В коробці окрім сукні виявилась ще й записка. «Вдягни обов’язково, хочу, аби всі заздрили, яку я маю сестру» – повідомлення дивне, як для мого брата. Вирішив познущатись наостанок? Я знала, що йому завжди було плювати, як я виглядаю. Раміро ненавидів мене, в тому числі, можливо, за те, що вважав привабливою. Коли ми бачились кілька років тому, він так міцно вчепився в мою руку, що навіть лишив синці, і шипів, що краще б я не була його сестрою. Тоді, можливо, йому жилося б простіше.

А тепер… Сукня.

Та сперечатись, наполягати на тому, аби вбратись так, як планувала, я чомусь не стала. А тепер, доки служниця вкладала моє волосся, дивилась на своє відображення і намагалась зрозуміти, що ж це все для мене означає. Чим обернеться сьогоднішній день?

Я ніколи не відчувала себе настільки невпевненою. Ба більше, ніяк не могла зрозуміти причину своїх почуттів. Немов щось сталось, а я не звернула на це увагу, ніби проморгала, а тепер, намагаючись придивитись до дійсності, тільки ще більше в ній губилась.

Аби прийти до тями, я до болю закусила губу.

– Леді Раймондо, – сполошилась служниця, – ви ж зітрете собі всю помаду!

– Не переживай, – я змусила себе розтягнути губи у посмішці. – Навіть без помади я виглядаю достатньо привабливо. Чи ти вважаєш інакше?

– Ні, ні… Зовсім ні! – хитнула головою вона. – Пробачте, я, напевне, щось не те сказала. Просто…

– Все в порядку, – запевнила я дівчину. – Продовжуй, не хочу запізнитись.

Дівчина слухняно змовкла і закрутилась довкола мене, продовжуючи чаклувати над зачіскою. Я просто сиділа і роздивлялась сукню, мов у її складках таївся якийсь невідомий секрет, і я могла все-таки його розгадати з часом, просто ще не здогадалась, як саме. Та таємні знання з цього приводу так і не приходили. Я не знайшла жодного підступу, нічого такого, що позначало би почерк Раміро.

Вважалось, що на бал жінки приходять зі своїми супровідниками, принаймні, якщо мова не йде про наречених з відбору, тож я майже чекала, що Раміро стоятиме під дверима і бурчатиме, що я збираюсь надто довго. Проте його там, на щастя, не опинилось, певне, брат вирішив обійтись без зайвих контактів зі мною. Зате в коридорі стовбичив Джузеппе Гуерра. Він впився в мене уважним поглядом і розтягнув губи у задоволеній посмішці.

– Ти сьогодні гарна, – заявив він.

– Лише сьогодні? – вигнула брови я. – Що ж, дякую за комплімент, він надзвичайно етичний.

Гуерра скривився.

– Скоро я забороню тобі постійно піднімати мене на кпини, – прошипів він. – І більше не дозволю так з собою поводитись.

– Так – це як? Взагалі-то я нічого поганого тобі не говорила, – відзначила я. – Проте не переживай, ти можеш продовжувати вигадувати безліч умов, які виставиш переді мною, коли я стану твоєю дружиною. Якщо це станеться, звісно.

– Твій брат обіцяв тебе мені.

– О, так, звісно. Він же найвпливовіша людина в нашій країні і взагалі в цілому світі.

Джузеппе зиркнув на мене так, мов намагався проклясти одним лише поглядом. Тоді видав важке, невдоволене зітхання і промовив:

– Я бачив, що ти передала королю якісь папери, коли він лишився на перемовинах з елрейським правителем. Там те, про що ми домовлялись? Ти подбала про те, аби король побачив, наскільки йому вигідніше вписатись в наш бюджет?

Від цієї згадки мене аж пересмикнуло. Проте я відповіла максимально байдуже:

– Так, звісно. Я зробила все так, як ми з тобою домовлялись, тобі нема про що хвилюватись, Джузеппе.

– Що ж, я радий, що ти подумала над моїми словами і все0таки вчинила так, аби мені було… Корисно та вигідно мати таку дружину.

Його слова звучали огидно. Звісно, я не показала, що мені неприємно, бо давно вже звикла до того, що від Гуерри не варто чекати нічого хорошого, проте до кінця взяти верх над власним гнівом все одно не змогла. Довелось шукати внутрішній баланс, концентруватись на диханні та максимально природньо дивитись вбік, аби не перетинатись поглядом з цим чоловіком.

– Не подобається мені, як ти головою крутиш, – зітхнув Джузеппе. – Сьогодні на бал підемо як пара.

– Ні, – відрізала я. – Про наше весілля ще не було оголошено публічно. Я піду сама, з королем або зі своїм братом.

Гуерра скривився, але заперечити не встиг. Я почула чиїсь швидкі кроки у себе за спиною, озирнулась і побачила короля Кіліана. Той прямував просто до нас, і я, якщо чесно, була дуже рада його бачити.

Опуститись в реверансі було не так вже й складно за рахунок сукні, в яку я вбралась. Гуерра також вклонився, та на обличчі його відображалось невдоволення.