Розділ вісімнадцятий. Ауреліано

На честь прибуття делегації з Елреї, звісно ж, було заплановано великий бал. Я мав на нього серйозні плани, але збирався реалізовувати їх лише після того, як поговорю з королем Кіліаном.

Якщо чесно, подивившись на його портрет за допомогою проектора леді Маргарет, я не зміг скласти повноцінне враження про короля. Він здавався мені людиною-загадкою, чимось типу мого маршала.

Колись мій дід, уже багато років як покійний, казав мені, ще зовсім малому: треба боятись чужої краси. Сліпуче гарний король або використовує свою зовнішність, мов зброю, або дбає лише про неї, і ти зможеш дізнатись, в чому справа, тільки коли детально вивчиш його, як людину. Пам’ятай про це, внуку, та думай, як скористатись тим, що дісталось тобі від природи.

Що ж, природа мене не обділила, і це виявилось пасткою для мого двійника, який тільки те й робив, що турбувався, аби в його бороді не з’явилось жодного сивого волоска.

…Треба її, до речі, збрити. Дістала.

Кіліан, в цілому, був з тих чоловіків, яким справді достатньо лише пальцем вказати на бажану жінку, і вона побіжить до нього на задніх лапах. Ну, якщо це не Раймонда, звісно, бо мою радницю звабити може хіба що якась державна проблема.

Та жоден проектор не міг відобразити ані його твердого погляду, ані міцно стиснутих вуст, ані тієї енергії переможця, яку випромінював король Кіліан.

Йому явно довелось багато чого пережити в своєму житті.

Спочатку я планував, що проведу відкриті переговори в присутності всіх своїх міністрів та Раймонди, але зараз, подивившись на Кіліана, дійшов до висновку, що мені не завадить особиста розмова. Тож, коли у кімнату для перемовин набились всі, хто хотів би бути там присутнім, я відчув гострий укол розчарування.

Передбачалось, що ми з Кіліаном займемо місця на кінцях довжелезного столу, будемо оточені з усіх боків охороною, а десь посередині вмостяться мої міністри. Граф Гроссо уже розкладав свої папірці, готуючись розповідати про умови угоди, яку ми готові заключити з Елреєю, Гуерра свердлив поглядом Раймонду та раз за разом намагався впхати їй в руки якогось папірця, інші міністри просто крутились довкола, намагаючись зробити вигляд, ніби вони тут дуже потрібні.

Ага. Особливо міністр охорони здоров’я. Чи, скажімо, міністр освіти.

– Ваша Величносте, – тихо звернувся я до Кіліана, – ви погодитесь лишитись зі мною на переговорах наодинці?

– З вами та всім вашим кабінетом міністрів? – уточнив той.

Його погляд здався мені невдоволеним. Здається, він не відчував великої радості від перспективи комунікувати з моїм кабінетом міністрів. Що ж, це не дивно. Адже Його Величність прибув без супроводу власних високопосадовців, а йому зараз доведеться мати справу з такою купою людей, яких він взагалі-то бачить вперше в своєму житті…

– Ні, – похитав головою я. – Лише зі мною. Тет-а-тет. Я накажу їм всім покинути залу.

Кіліан впився поглядом в Раймонду. Я з самого початку помітив, що він приділяє моїй радниці значно більше уваги, аніж це дозволяли правила етикету. Що ж, це не дивно. По-перше, Раймонда – жінка гарна, і будь-який чоловік дивитиметься на неї, це логічно. По-друге, у Його Величності явно були і інші причини, про які він поки що навряд чи говоритиме.

Можливо, коли ми лишимось наодинці?

– Що ж, ця ідея видається мені досить непоганою, – на моє щастя, король Елреї був не проти усамітнення. – Я готовий відпустити свою охорону. Сподіваюсь, до моїх людей ставитимуться з достатньою пошаною навіть без моєї безпосередньої присутності поруч з ними.

– Звісно. Це навіть не обговорюється, – кивнув я. – В такому випадку, я зараз віддам відповідний наказ.

Кіліан кивнув і лишився стояти на місці. Він не поспішав займати виділене спеціально для нього величезне крісло на протилежному кінці столу, так само, як і я не дуже хотів моститись в своєму. Я ж, знаючи, що будь-яка пауза не триватиме вічно, підізвав до себе Даміано та пошепки попросив його вивести геть усіх міністрів. Даміано, на щастя, зайвих питань не задавав.

Маршала в моїй країні боялись достатньо, аби більшість міністрів підкорились одразу ж. Гуерра відкрив було рот, збираючись обуритись, і до мене навіть долинуло його ображене:

– Я – прем’єр! Ви всерйоз вважаєте, ніби маєте право мені щось наказувати? Ви лише міністр оборони…

– Я маршал, якщо ви забули, – промовив Даміано. – А ще володію магією краще за вас.

Кіліан ледь помітно усміхнувся, спостерігаючи за цією перепалкою. Він підступив до мене і прошепотів:

– Здається, ваш перший маршал не надто покладається на інших і вирішує проблеми самостійно.

У нас на очах Даміано підняв руку і запалив на ній крихітний вогник. Що ж, я завжди знав, що бойова магія – досить переконливий аргумент. Гуерру мов вітром здуло.

– Одного разу це дозволило нам виграти війну, – відзначив я. – Тож я звик довіряти методам свого Першого Маршала. А ви вважаєте, що він вчиняє неприпустимо?

– Ні, чому ж… Я думаю, у нас би оцінили його методи, – знизав плечима Кіліан.

– Я гадав, що ви зараз відзначите мій надто слабкий авторитет, – я усміхнувся. – Напевне, ви наказуєте своїм підданим  піти самостійно.