Розділ шістнадцятий. Ауреліано

В ту мить, коли я почув, що Раймонда збирається заміж за мого прем’єр-міністра, хай йому грець, мені хотілось перевернути увесь світ догори дригом, озброїтись своєю магією та просто випалити цього клятого Гуерру, щоб його і сліду не лишилось. Дике, люте бажання буквально розривало моє тіло, і я нічого не міг з ним зробити.

Заспокоїтись вдалось не одразу. Лише коли я почув про конвалії, зрозумів, що мова йде точно не про велике кохання. Якщо Раймонда намагається плести якісь інтриги, мені потрібно допомогти їй.

Та королівського терпіння вистачило лише на розмову з Раміро та Джузеппе, не на Раймонду. Я обіцяв собі триматись від Раймонди подалі, лишаючи їй свободу та право вибору, але замість цього міцно стискав зараз дівчину у своїх обіймах і цілував.

Я сподівався, що зараз хай не на словах, а в діях побачу відповідь. З логіки, Раймонда мала б мене відштовхнути, перервати той поцілунок, коли вже вона настільки незалежна, що і за мене, короля, заміж іти не бажає…

Та вона не відсторонилась, а навпаки притиснулась до мене всім тілом. Вузькі жіночі долоні лягли мені на шию, опаляючи гарячу шкіру своїм холодом. Я міцніше стиснув Раймонду в обіймах і поглибив поцілунок, відчув, як вона відкриває губи, надаючи мені владу над своїм тілом, не пручаючись поцілунку…

Це тривало, напевне, цілу вічність. Раймонда не намагалась втекти, не відштовхувала мене, навпаки, вона мов танула в моїх руках, і лише за кілька хвилин відсторонилась нарешті і, важко дихаючи, прошепотіла:

– Нам не можна, Ваша Величносте.

– Чому? – мій голос звучав несподівано низько і хрипко. – Я тобі не подобаюсь?

– До чого тут це? Ми планували допитати Верховного Мага, – Раймонда спробувала відсторонитись.

– Плювати на Верховного. Подобаюсь чи ні?

– Ваша Величносте…

– Раймондо!

– Та ви ж… Ти ж знаєш, що так! – видихнула вона. – Але нам не можна.

– А Гуерра?

– Могла б – закопала б його в палацовому саду і забула, де лопатою землю колупала, – прошепотіла Раймонда. – Разом зі своїм братом. Але я не можу, Ауреліано.

– А заміж за мене?..

– Теж не можу! – дівчина опустила голову. – У тебе є купа достойних наречених на відборі. Вони гарні, родовиті…

– Ти маркіза.

– Я не!.. Це не має значення. Я сама все вирішу. Дякую, що допоміг з… Датою весілля. Я буду дуже рада, якщо конвалії цього року не зацвітуть взагалі. Але, може, я придумаю щось раніше.

Вона тремтіла. Тільки зараз я помітив, що Раймонда сильно зблідла і, здається, буквально трусилася зсередини. Це вперше мені довелось бачити її в такому стані, зазвичай дівчина куди краще тримала себе в руках. То що ж такого наговорив той мерзенний Раміро, що вона йому підкоряється?

Я обережно погладив Раймонду рукою по щоці, аби вона підняла голову, подивився їй в очі та спитав:

– Що мені зробити, аби ти вийшла за мене заміж?

Вона здригнулась, але не відсторонилась.

– Деллею потрібно, аби король взяв за дружину щонайменше іноземну принцесу. Дуже сумніваюсь, що у мене є шанси нею стати. Щось я не бачу черги з королів, які б поспішали мене вдочерити.

Я придивився до Раймонди. В голові спалахнули слова Лізбет. Жінки Півночі здатні пожертвувати собою заради чого завгодно…

– Я постараюсь, – підморгнув я дівчині. – У нас є час як мінімум до літа. Конвалії просили передати, що раніше літнього сонцестояння розцвітати не планують.

Раймонда тихо розсміялась.

– Дякую, – прошепотіла вона. – Ауреліано…

– М?

– А де Верховний Маг?

Я важко зітхнув. Ну що за жінка? Варто тільки спробувати поговорити з нею про кохання, вона одразу ж згадує про найнеприємнішу частину роботи і стрімко переходить саме до того питання, яке я волів би не підіймати ще досить довго.

– Я вже допитав його, – промовив я.

– Так? І які результати? Вдалось щось дізнатись?

– Є трохи інформації, так. Верховний був в курсі щодо того, що я повернувся у своє тіло, заздрив моєму дарові, був згоден обмінюватись інформацією, якщо я його зцілю, і навіть погодився на співпрацю. Зрештою, старий виявився балакливим і навіть збирався сказати, хто саме замовив йому замах на вбивство.

– І що? Сказав? – напружено уточнила Раймонда.

– Ні. Не встиг. Він помер.

Радниця відсахнулась від мене і здивовано роззирнулась.

– Як помер? Ти…

– Нічого поганого йому не робив, – запевнив я її. – Ми просто розмовляли, я б навіть сказав, досить привітно, а потім – сталось те, що сталось. Я підозрюю, що на ньому було прокляття, що мало зреагувати на спробу розповісти секретну інформацію. І Верховного про це не повідомили. Ним не надто-то дорожили. Зрештою, я передав труп Рікардо, він маг Смерті, тож нехай спробує дізнатись, що саме сталось з нашим Верховним та хто його прокляв. Мертвим той вже не зможе впливати на Рікардо через зв’язок вчителя та учня… Тож, Раймондо, питання Верховного закрито і ми можемо повернутись до обговорення іншої важливої теми. Твого заміжжя.