Розділ дванадцятий. Ауреліано

Мій погляд зупинився на високому стосі паперів, і я взяв той листок, що лежав нагорі, і вчитався в нього. Не можна сказати, що ця справа мала хоч якесь відношення до долі королівства і справді була така важлива, як писала авторка донесення, проте можливість відволіктись, скажу чесно, радувала. Навпроти мене за столом сидів лорд Гуерра, мій прем’єр-міністр, і свердлив мене важким поглядом. Судячи з самовпевненості, що буквально відображалась у нього на обличчі, Гуерра був свято переконаний в тому, що я зобов’язаний вислухати його, ба більше, взяти до уваги всі ті дурниці, що він говорить і негайно виконати все те, про що мене попросять. Та й «прохання» – то сумнівне слово, бо посил прем’єр-міністра був куди більше схожий на спробу наказувати та розпоряджатись мною, своїм королем, так, як йому одному завгодно. В цілому, стандартна ситуація для Деллею…

Але ж я для того і повернувся з іншого світу, аби змінити ті стандарти та перекроїти все так, як мені та країні буде краще.

– Ваша Величносте, – в голосі Гуерри почулись тверді нотки, – вам варто вислухати мене.

– Тобто, ви вважаєте, що я зараз займаюсь якоюсь неважливою справою, – я демонстративно махнув папірцем просто у нього перед носом, – витрачаю марно свій час, доки ви прийшли сюди зі справою державного значення?

– Так! – підтвердив Джузеппе.

– Ага. Отже, я повинен схаменутись, відкласти цей листок та приділити вам увагу?

– Так! – підтвердив Гуерра, а тоді нарешті зволив уважніше придивитись до мене. Чи то підступ в моїх очах, чи то скептична посмішка, що застигла на вустах, але щось таки привело його до думки, що мої слова сповнені сарказму. – Тобто, Ваша Величносте, я, звісно, не можу віддавати вам накази…

– Але б дуже-дуже цього хотіли, я так бачу.

– Ну що ви! Я б в жодному разі не став посягати на право влади мого короля! – вигукнув прем’єр-міністр. – Адже ваша вищість беззаперечна…

– От і чудово. Отже, ви вважаєте, що моєї вищості достатньо для того, аби мудро розпоряджатись державою?

– Поза всяким сумнівом.

– От як чудово! – я розплився в веселій усмішці. – Добре, що ми з вами одразу і з легкістю знайшли спільну мову. Тоді повірте моїй королівській мудрості, я зараз займаюсь справою, від якої залежить доля цілісінької держави. А говорити з вами не маю часу.

– Але ж Ваша Величносте…

– Геть.

– Ваша Величносте! – вигукнув Гуерра. – У нас лишилось кілька днів для того, аби затвердити бюджет без зайвих проблем…

– Не переживайте, я проблем не боюсь, – променисто всміхнувся я своєму прем’єрові. – Якщо що, нічого страшного, вступимо у весну без затверджених папірців. Зрештою, кажуть, що цього року буде достатньо холодно, тож посівну все одно доведеться зсунути десь на тиждень.

Чоловік недовірливо примружився. Здається, він здивувався, що я, король, взагалі знаю значення слова «посівна».

– Лорде Гуерра, – мій голос став погрозливим, – ви хочете підтвердити мені свою вірність? Бо я останнім часом маю певні дуже неприємні сумніви…

– Хочу. Звісно ж, я дуже хочу продемонструвати вам, наскільки я відданий вам…

– От і чудово. Тоді, будь ласка, вимітайтесь з мого кабінету і не смійте витрачати мій дорогоцінний час на порожні балачки. Я ясно виразився, чи мені краще детальніше пояснити, що саме я маю на увазі?

Здається, таки досить ясно, бо Гуерра почервонів, причому явно не від знічення, а радше від переляку, і буквально вилетів геть з приміщення. Я провів його скептичним роздратованим поглядом, тоді зиркнув на папірець, яким прикривався, мов важливою справою, бридливо скривився і кинув його назад на стос. Скарги на розпорядницю відбору! Ну це ж треба було здогадатись, морочити королю голову такою дурнею! Та й сам відбір забирає у мене надто багато часу. Вчора побачення, сьогодні скарги…

Я струснув головою, простягнув руку вперед і розкрив долоню. Уявив собі, як магічні потоки повільно складаються в образ людини, з якою я хотів зв’язатись. Магія побігла по моїх капілярах та вилилась у яскравий візуальний образ.

Міністр Джуліано Гроссо сидів у себе в кабінеті за столом і працював над якимись папірцями. Він не одразу відчув мою присутність, та, зрозумівши, що не один, аж підскочив на місці. Правда, швидко взяв себе в руки і сфокусував на мені погляд. Він бачив мене мов крізь портал – така була особливість закляття.

– Ваша Величносте, – Джуліано схопився на ноги і низько вклонився міні-порталу, що висів зараз приблизно у нього над столом. – Це велика несподіванка для мене – те, що ви виразили бажання зв’язатись зі мною… Ви могли б не витрачати час та сили на проекцію, а просто віддати наказ…

– Міг би, – я й не думав сперечатись. – Але не захотів. Міністре Гроссо, в мене для вас є дуже важливе завдання.

– Все, що накажете, Ваша Величносте.

– Підготуйте документи для реалізації тієї зернової ініціативи, про яку ви говорили на минулому випробуванні для наречених, – промовив я. – А також спроектуйте бюджет з врахуванням цих змін. Інші категорії теж можете відредагувати на власний розсуд. І я хочу бачити ваш проект не пізніше ніж за три дні. Впораєтесь?

Звісно, ніхто не робить бюджет за три дні – якщо не має попередніх заготовок. Я підозрював, що амбіції Джуліано значно більші за аграрну політику, і не помилився, бо той відповів: