Розділ сьомий. Раймонда

З моменту старту відбору наречених минуло всього кілька днів, а я відчувала себе так, мов мене викрутили, вичавили з мене весь сік, а спорожнілу оболонку лишили десь збоку засихати. Але оболонка виявилась впертою, тож впиралась, як могла, сохнути не поспішала і робила якісь справи.

Вчора мені вдалось вмовити міністра соціальної політики Казіні перестати так вперто крутити носом та відмовлятись від соціальної програми для дітей-сиріт. Альбіно шипів, що прем’єр буде проти, а такі зміни в бюджет вносяться не одну хвилину, але я прозоро натякнула, що йому краще продуктивно використати свій час зараз, аніж випробовувати моє терпіння і далі та зрештою довести до того, що одним міністром соціальної політики у нас стане менше.

Не може ж він постійно займатись лише тим, що заспокоювати вельмож та розповідати їм, які вони прекрасні!

Окрім сиротинців у мене була ще купа іншої роботи. І не тільки  міністрами. А найстрашнішими з усього списку були саме ті справи, якими я мусила займатись, як розпорядниця.

Наречені виявились надзвичайно капризними.

Всі вони були, ясна річ, з шанованих родів. Дочки графів, герцогів та навіть королів, шановні леді з інших країн, принцеси!.. І все це щастя нагадувало мені справжній вулик, який гудить і постійно висуває якісь вимоги.

Я сподівалась, що вони тільки прибуватимуть до палацу тижні зо два! І що я маю? Завдяки старанню мага-помічника вони тут зараз всі.

І у кожної свої забаганки.

Втомлено зітхнувши, я влаштувалась зручніше на стільці і спробувала вникнути в документ, який мені щойно приніс Альдо, той самий маг-помічник.

– Бюджет на наречених, – прочитала я вголос. – Що це таке? Хіба ми не затверджували витрати на відбір ще до його початку?

– Леді Раймондо, я думав, що то були лише транспортні, і вони всі пішли на максимально комфортний портал!

– І комусь в кишеню. Наприклад, тобі.

– Леді Раймондо…

– Жоден портал не коштує так дорого.

– Гаразд, дещо лишилось, але цього все одно не буде достатньо для того, аби повністю забезпечити відбір, – Альдо відвів погляд. – Ваша Світлосте, вони надто вимогливі, розумієте?

Мені дуже хотілось грюкнути кулаком по столу і сказати, що я нічого не розумію і розуміти не хочу. Якщо в когось настільки нема совісті, що він говорить мені подібні дурниці, то платитиме з власної кишені! Але, звісно ж, я не сказала йому цих слів. По-перше, я й сама розуміла, що виділених коштів недостатньо, по-друге, ображати Альдо не хотілось. Хай він мене і дратував, зрештою, це не найгірший помічник мага, якого тільки можна уявити. У мене траплялись кадри куди більш нерозумні, аніж він.

– Я подумаю, як можна доповнити бюджет, та обговорю це з королем, – зітхнула я. – А поки що йди, Альдо.

Треба було вигадати, як саме перекинути наречених хоча б тимчасово на голову комусь іншому. Я ж не розуміла, що з ними робити! Могла, звичайно, попросити Оксану накидати мені кілька варіантів для відбору, але розуміла, що зараз напружувати вагітну подругу було б надмірним нахабством. Та й що вона зробить? Власноруч їх повиганяє?

Наречених було багато. Дуже. Я розраховувала якось швиденько скоротити їх кількість, попросити короля обрати лише десяток, але ж для цього треба було влаштовувати перше знайомство у відповідності до класичних відборів. У мене такої можливості через чужий дурний поспіх не виявилось.

Що б це таке зробити?..

Доки я сушила голову і паралельно гнала геть думку про те, що з задоволенням взагалі б відвадила кожну з наречених від короля, Альдо поспішно втік. Розумів, паразит, що накоїв лиха, і йому це може просто так не зійти з рук! Все, що мені лишалось – тільки магією прикрити двері за нерадивим помічним та подумки проклясти ту мить, коли я вирішила довіритись йому у питанні транспортування наречених. Допоміг так допоміг, нема куди краще…

За спиною щось заскрипіло. Я обернулась та виявила, що дерево висунулось наполовину зі своєї ринки та поступово підповзає до мене ближче. Потім воно зупинилось у мене за спиною та опустило свої гілки мені на плечі.

Я здивовано заморгала. Дерево, здається, робило мені масаж, намагаючись трошки заспокоїти та порадувати. Доторки виявились приємними, і я навіть розслабилась.

Що ж, некротична енергія після втручання Даміано явно була налаштована до мене позитивно. Можливо, давалось взнаки те, що вона початково належала Рікардо, а ми з королівським зятем мали гарні дружні стосунки?

Ситуація перестала здаватись настільки паршивою, і я навіть почала роздумувати над тим, які саме вигадати випробування для наречених, як раптом в двері постукали.

– Відчинено! – озвалась я.

Гість не змусив себе довго чекати. Він обережно штовхнув двері та зазирнув всередину. Я подумки висварила себе за те, що погодилась його прийняти.

На порозі був власною персоною лорд Джузеппе Гуерра.

– О, лорде Гуерро, не чекала вас тут побачити, – проговорила я, ледь стримуючи власне роздратування. – Що ж, проходьте.

Я скинула зі своїх плечей гілки дерева, і воно прудко відстрибнуло назад у куток. Джузеппе не подобався дереву не менше, аніж мені. Цікаво, це особиста неприязнь, почуття, підхоплене у мене чи у Рікардо, чи, можливо, якийсь магічний зв’язок між прем’єром та заклинателем, про який я не знаю? А що, як це він сам був?..