Розділ перший. Раймонда

– Раймондо, востаннє питаю. Ти вийдеш за мене заміж?

Я випірнула з-під купи паперів, що хвилину тому впали мені на голову, здула з обличчя листок з розподілом бюджету та зиркнула на короля. Його Величність Ауреліано П’ятий, найгарніший, найрозумніший та найвпливовіший (бо ж у нас абсолютна монархія!) чоловік Деллею, стояв навпроти мого столу, схрестивши руки на грудях, та сердито споглядав, як я намагалась вибратись з-під купи паперів. Вигляд у нього був вельми радикальний, і це означало, що розмова планується доволі серйозна.

– Ваша Величносте, – навіть не намагаючись встати, втомлено промовила я, – ми вже з вами обговорювали це питання. І це сьоме ваше «востаннє».

– Цього разу я серйозно, – відрізав Ауреліано. – І я від тебе не відчеплюсь, доки ти не даси мені відповідь. Раймондо, ти вийдеш за мене заміж.

– Ви кудись поділи запитальну інтонацію, – відзначила я.

Король почервонів.

На жаль, не від ніяковості, радше від люті. Зніяковілим я нашого короля востаннє бачила… Та ніколи. А от сердитим – регулярно. Правда, зазвичай я не була приводом для цієї злості, але все буває вперше! Особливо коли ти вже разів десять відмовила королю вийти за нього заміж.

– Раймондо, подивись мені в очі, – проговорив Ауреліано, карбуючи кожне слово.

– Не можу, Ваше Величносте, – зітхнула я.

– Чому?!

– Тому що я побачила розбіжності в бюджеті, – чесно сказала я, – а тепер вони десь лежать в цій купі паперів, бо я їх здула зі свого обличчя.

– А це не може почекати? Хоча б хвилин десять?

– Ваше Величносте, – серйозно відзначила я, – це питання життя і смерті.

– Це лише листок паперу. Я тобі й слова кривого не скажу, якщо ти пошукаєш його трошечки пізніше!

– Не мого життя та смерті, – я заперечно похитала головою. – А когось із ваших міністрів. Бо ж треба дізнатись, хто з них вмудрився посіяти десять відсотків фінансування десь на стороні. Це взагалі-то карний злочин, і за нього їм світить покарання. Аж до довічного ув’язнення чи чогось гіршого!

Ауреліано явно повірив у серйозність ситуації, бо зняв свій розшитий золотом камзол, обійшов стіл, опустився на коліна та взявся на рівних зі мною шукати той самий лист паперу. І лише важко зітхнула. Ото вже його іншосвітянські звички…

– Ваша Величносте, а як раптом хтось зайде? Побачить, що ви на колінах, – спробувала закликати його до розумної поведінки я. – Так же не можна. Ви король.

– Відмовляти королю теж не можна, але ж ти це робиш, – байдуже знизав плечима Ауреліано. – Дивись, цей? – він подав мені один із листків.

Я пробіглась поглядом по змісту.

– Ні, не цей.

– Але тут теж є розбіжність.

– Так, – кивнула я. – Тому що у нас, здається, два нечистих на руку міністри.

Ми з Ауреліано зітхнули хором. Я здалась, всілась просто на підлозі і взяла перебирати кожен папірець. Робота монотонна, але корисна, бо де два міністри, що не поважають закон, там і десять. А у нас їх насправді всього десять!

Гаразд, одинадцять, якщо рахувати Першого Маршала, але він, на щастя, нічого не краде та дбає про армію більше, ніж про себе самого.

Знайшовши ще два папірці, серед яких був і потрібний, король теж всівся на підлогу та уважно подивився на мене. Ми були дуже близько один до одного, я б сказала, аж занадто, і якоїсь миті мені подумалось, що достатньо лише нахилитись до нього і…

Відчинились двері. Я скочила на ноги, король, розуміючи всю непристойність свого положення, пірнув під стіл. Там, на щастя, його не можна було помітити, зате я відчула, як гаряча чоловіча долоня лягає мені на щиколотку.

В дверях стояв один з наших міністрів. Я звірилась з папірцем його авторства, що, власне, і привабив мою увагу, і вперла руки в боки. Міністр позадкував, явно бажаючи якомога скоріше вискочити за двері і опинитись подалі від розлюченої до краю мене. Вигляд у нього став зовсім розгубленим.

– Леді Раймондо, – пробелькотів він, прекрасно знаючи про мій важкий норовливий характер, що особливо яскраво проявлявся в присутності усіляких крадіїв та хабарників, – слуги сказали, що Його Величність тут… Мені треба було домовитись з ним про деякі особливості бюджету…

– О, це ті особливості, де у нас в результаті десять відсотків кудись зникає? Певне, вливається у ваш заміський будинок? – уїдливо поцікавилась я. – Враховуючи те, що ви відповідаєте за освіту, я смію сподіватись, що ви плануєте будувати там якийсь навчальний заклад? Причому благодійний! А Його Величності тут нема, на жаль, але питання він би вам задав те ж саме, що й я.

Ауреліано в цей момент був дуже захоплений тим, що гладив мою ногу по литці, певне, намагаючись заспокоїти і подаючи сигнали, що він може вилізти і розповісти міністру, що він думає про його крадійство. Що ж, навіть я, жінка, що в нашому консервативному суспільстві дозволяє собі носити брюки, а не пишні сукні, не переживе таких репутаційних втрат. У мене не було жодного бажання в очах суспільства статус королівської радниці змінити на статус королівської ж коханки. Це якесь дуже радикальне пониження в посаді. Тому з міністром доведеться справлятись самотужки.