Розділ четвертий. Ауреліано

Як реагують нормальні жінки, коли їх ловлять на місці злочину? Скоріше за все, лякаються, відстрибують від документів, за які трималися, втрачають свідомість, потім намагаються втекти… Можливо, атакують однією рукою, іншою намагаючись начаклувати портал, хай би як це не було насправді складно.

Що зробила Раймонда? Підвела на мене погляд враз потемнілих очей та ледь помітно всміхнулась. Поклала листок на місце, схрестила руки на грудях і звинувачувальним тоном промовила:

– Це все підстава, так?

Я зробив кілька кроків у її напрямку. Раймонда навіть не думала сходити з місця. Десь в цей момент будь-яка нормальна шпигунка мала б дати слабину або хоча б спробувати переконати мене в тому, що не чіпала ніякі папірці, але ж Раймнда шпигункою не була. Вона – трудоголік, що любить перестрахуватись і перевірити свого короля.

– Про яку підставу мова? – ласкавим голосом спитав я, коли відстань між нами зменшилась до півметра, і я зміг, простягнувши руку, спіймати Раймонду за зап’ясток та підтягнути до себе. – Я просто зазирнув в гості до свого прем’єр-міністра…

– Через портал, пробитий з таємного ходу, ага, – кивнула вона. – Дуже зручно, між іншим. Просто неабиякий комфорт! Дивно, що більше ніхто не користується таким способом пересування, правда, Ваша Величносте?

Я підступив до Раймонди впритул. Тепер ми могли відчувати дихання один одного. Я дивився їй просто в очі і спіймав себе на думці, що сумую за сукнями з того світу, в якому провів чотирнадцять років. Дві зав’язочки смикнув – і все!

А тут з корсетом поки впораєшся…

– Мені не подобається цей вираз обличчя, – похмуро промовила Раймонда. – І я чекаю пояснень, Ваша Величносте.

– Ти? Від мене?

– А як інакше!

– Здається, пояснювати має шпигунка, – всміхнувся я і, простягнувши руку, огладив лінію її підборіддя. – Розповісти мені, з якого це дива вона стоїть посеред кабінету прем’єр-міністра і гортає документи… Які не мала б брати в руки.

– Вони змінюються!

– Звісно ж, вони змінюються, – підтвердив я. – Тому я і підписував їх магічною ручкою, а не тим, що приніс мені граф Гроссо. Це ж елементарно, моя люба Раймондо.

Вона спробувала відступити назад, але не змогла – бо я тримав її за талію досить міцно, більш того, підтягнув до себе впритул, коли дівчина сіпнулась, і нахилився до неї, з зусиллям долаючи бажання поцілувати в губи просто зараз.

Яка ж вона була зваблива! Очі горіли вогнем, на обличчі буквально відображалось обурення, що змінювало риси Раймонди, робило їх гострішими. Сама вона зрештою поклала папірці на місце та вперлась долонями в мої плечі, ніби намагаючись тримати дистанцію. Нігті ледь відчутно дряпали одяг, камзол натягувався під тиском її доторків. Дихала Раймонда важко та глибоко, ніби долала панічну атаку або, можливо, сама надто розпашіла від моєї близькості. Я вслухався в ритм її дихання, і в голові спалахували картини, яких там, власне, не повинно було б бути.

Довелось докласти чималих зусиль, аби знову сконцентруватись на справі.

– Отже, – промовив я, – моя люба леді Раймондо, я дозволив Джуліано думати, ніби повністю, без перевірки приймаю його ініціативу. Але насправді жоден адекватний король не вчинив би таким чином, правда?

– Попередні чотирнадцять років…

– Мій двійник був навряд чи достойний статусу «адекватний».

– Так, – видихнула Раймонда. – Отже?..

– Я знав, яка саме буде тематика документів, які готуватиме Джуліано, – спокійно пояснив я. – Тож уважно вивчив те, що ти пропонувала з цього приводу, і прив’язав магічний якір до ручки. Під час підпису почалось молекулярне заміщення… Молекули – це такі часточки, що…

– Ти пояснював.

– От. Тож підписаний документ – це твій документ. А його документ зараз проявляється у мене на столі.

– А якщо Джуліано підготував справді гарну ініціативу? Краще, аніж ту, що продумала я?

– В такому випадку, я можу активувати зворотну заміну. Одразу ж після того, як переконаюсь, що він не намагався мене підставити, – я не став дуже затримуватись на цьому питанні, оскільки не все зараз Раймонді потрібно було знати щодо цього. – Проте, моя люба екс-раднице, цей момент мені вдалось використати ще одним дуже цікавим чином… Так вже сталось, що документи Джуліано випадково приніс саме у тебе на очах. І, звісно ж, я не міг не зробити маленьку провокацію… Навіть не сумнівався, що ти полізеш перевіряти.

– Я мусила переконатись, що все добре! – вигукнула Раймонда. – Адже мова йде про справи державного значення! Деллей не повинен постраждати просто через те, що ти надумав мене провокувати.

– Звісно, – я осміхнувся. – Твоя логіка неймовірна, Раймондо. Але… За такі шпигунські вчинки, повторюсь, наречена повинна бути покарана.

Розповісти, про яке саме покарання йде мова, я не встиг. Бо саме в цю мить в дверях загримотіли магічні ключі.

– Дідько, – прошипів я. – Джуліано повертається. А нас же обох не повинно тут бути!

Раймонда спохмурніла. Вона кинула швидкий погляд на документи, що лежали на столі, тоді швиденько зіштовхнула мої руки з талії і взялась складати все до купи. Магія мов зграйка метеликів пурхала над папірцями. Згори на моє закляття лягли ще й легкі чари відводу очей.