Розділ третій. Раймонда

Ауреліано зголив бороду.

І виглядав точнісінько так, як у моєму сні.

Звісно, це не те, про що я, учасниця відбору, мала думати просто зараз. Але я дивилась на його обличчя, що без клятої бороди було ще гарнішим, і прокручувала в голові не надто приємні думки. Це він, паразит, таки справді приходив до мене вчора?.. Чи мені вже віщі сни плетуться?

Що там і казати, Ауреліано снився мені часто, і у цих мареннях ми рідко працювали над бюджетом чи обговорювали усякі справи. Власне, нікому, навіть Оксані, хоч вона і була єдиною жінкою (не рахуючи Доротеї, але ж то кішка і колишня королева!), якій я довіряла, я б не зважилась переповісти зміст тих снів. Навіть дуже загальними словами!

Та вчора щось пішло не так. Звісно, я лягла спати на новому місці, серед гори пір’я, що накидали мені конкурентки, хай їм грець, але все одно, прокинувшись зранку, не розуміла, чому Ауреліано приснився мені без бороди. Звісно, йому так було набагато краще! Але я бачила його гладко поголеним лише на портретах раніше, причому це було не вчора. Фантазія так реалістично спрацювала? І поцілунки були якісь… Ніби і не такі нахабні, як зазвичай, але водночас пристрасніші, і я мов справді відчувала його тепло.

Тепер король Ауреліано сидів за столом в оточенні нас, семи учасниць відбору, і був, паразит такий, без бороди. Власне, якщо у мене вчора був сон, то він якийсь віщий. А оскільки магія моя трохи іншого напрямку, і зазвичай без замовлення віщі сни сняться лише тим, хто має стихійний ментальний дар передбачення – а це не про мене! – то вчора я цілувала живого короля, який нахабно приперся до моєї спальні та намагався мене облапати.

Гаразд, я була не проти. Але думала, що це сон!  

Довелось докласти чимало зусиль для того, аби не вилити йому просто в обличчя напій, що розлили по високих кубках. Та й поглядом я, здається, метала блискавки. Ауреліано ж лише одного разу зустрівся зі мною очима і навіть підморгнув. Інші наречені, здається, не помітили цей його вибрик, на той час зайняті більше вмістом своїх тарілок. Я ж їсти не хотіла зовсім, та мені шматок в горло не ліз! Я намагалась у лихоманці згадати, що ж наговорила королю у тому «сні», чи не сказала чого зайвого, та пам’ять, на жаль, відмовлялась показувати мені що завгодно, окрім наших пристрасних поцілунків.

Це просто жах.

– Що ж, мої любі наречені, – промовив Ауреліано, – я сподіваюсь, ви раді тому, що опинились на даному етапі відбору.

Я б краще опинилась на іншому етапі, тому, який називається «шлюб». Або на попередньому, в статусі розпорядниці і королівської радниці. Конкурувати з іншими було… Неприємно. Та я сама винна. Хто заважав погодитись, коли Ауреліано раніше кликав мене заміж? Тепер доведеться доводити йому, що він мені потрібен.

Інші наречені також не виявляли особливої радості. Здається, всі вони задавались питанням, чому Ауреліано раптом покликав сюди нову учасницю, тобто мене, і перевернув все з ніг на голову. Конкуренток нібито стало менше, нас сім, а не двадцять, але…

– Як ви розумієте, сьогодні наш спільний сніданок – це таке собі знайомство. Звісно, я уже розмовляв з кожною з вас і досі, але хочу тепер стати ближчим… До кожної. Крім того, мушу представити вам нову розпорядницю, бо, як розумієте, леді Раймонда більше не може керувати відбором – вона ж бере в ньому участь.

Ауреліано змовк, мов лишаючи всім іншим можливість висловитись – але жодна з наречених не встигла промовити ані слова. Нас просто перебили.

– Ваша Величносте, дозвольте, – двері відчинились, і до зали зазирнув Джуліано Гроссо.

Я впізнала його за голосом – зрештою, ми досить довго пропрацювали разом. Раніше Гроссо був міністром аграрної політики, і на цьому місці здавався просто-таки ідеальним. Ніяких проблем від нього, розумний підхід! От тільки вчора на балу Ауреліано не лише включив мене до числа учасниць відбору. Він ще й призначив Гроссо прем’єр-міністром.

Звісно, його попередник Джузеппе Гуерра, що провів останню ніч у в’язниці, був набагато гіршим. Проте, знаючи, що у великій політиці підступним і небезпечним може бути кожен, навіть якщо ти зовсім не підозрюєш цю людину, мимоволі напружилась. Джуліано не здавався мені найнадійнішою кандидатурою. Принаймні, це не той чоловік, якого можна ось так просто лишити повністю без контролю. Хоча б мінімальний, але має бути! Ауреліано ж сказав, що я більше не радниця, а нового радника не призначив, отже, поруч з ним нема людини, яка могла б коригувати дії кабінету міністрів. Можливо, Ауреліано займеться цим сам?

– О, мій любий прем’єре! – радісно промовив Ауреліано. – Проходьте, проходьте. Я якраз снідаю зі своїми нареченими. Бажаєте приєднатись до нас?

Я напружилась. Джуліано лише всміхнувся, не заперечуючи, але й не приймаючи запрошення.

Власне, нічого поганого б не трапилось, якби він справді до нас приєднався. Граф Гроссо умів гарно спілкуватись з жінками, роздавати компліменти, був приємним співрозмовником. Тільки-от прийшов він, здається, з робочих питань.

– Ваша Величносте, на жаль, не маю змоги зараз, – всміхнувся він. – Хоча б з задоволенням взяв участь у вашому, поза всяким сумнівом, важливому діалозі. Та ми все-таки повинні затвердити бюджет. Ось кілька супровідних документів, підпишете?

Мені довелось прикусити язик, аби не сказати, що це питання значно важливіше, аніж розмова з нареченими, і королю треба на нього більше часу. Та, може, і дарма прикусила! Бо Ауреліано, замість того, щоб уважно прочитати документи, які йому підсунув міністр, просто клацнув пальцями, начарував собі магічну ручку і…