Розділ 3

Дмитро поклав сяючий кулон у оксамитову скриньку. Світло, що виходило від нього, на мить озарило його каюту, нагадуючи про теплий літній вечір, коли він вперше почув голос Аліси. Він уявляв, як вона відкриває скриньку і її очі засяяють від здивування та радості.

Зважившись, Дмитро додав до скриньки невеликий голографічний запис. На ньому він розповідав про свої пригоди, про те, як знайшов кулон і як він завжди пам’ятатиме її слова. Він сподівався, що цей запис стане для Аліси несподіваним подарунком і допоможе їй відчути його присутність. Потім він відправив скриньку на планету Аліси поштовим кораблем.

Коли корабель зник з поля зору, Дмитро вийшов на мостик. Вітер, що дмухав йому в обличчя, ніс солоний запах космосу. Він подивився на безкрайні простори Всесвіту і відчував себе маленькою частинкою чогось великого. Він зробив глибокий вдих і усміхнувся. Він був вільний.

Наступні дні минули в очікуванні. Дмитро вивчав старі космічні карти, шукаючи нові маршрути. Він мріяв відкрити нову планету і назвати її на честь Аліси. Але найчастіше його думки поверталися до неї. Чи отримала вона його подарунок? Чи щаслива вона?

Одного разу, коли Дмитро готував вечерю, його комунікатор міжкосмічного звязку завібрував. Серце завмерло. Це була вона. Аліса. Її голос звучав тепло і вдячно. Вона розповідала, як цей подарунок змінив її життя і дав їй надію.

Дмитро усміхнувся. Він зрозумів, що все зробив правильно. Їхні серця знайшли один одного навіть крізь безмежний космос. І хоча вони ніколи не зустрічалися віч-на-віч, їхня історія кохання була справжньою і вічною.

Дмитро підійшов до вікна своєї каюти і подивився на планету, що зменшувалася внизу. Він уявляв, як Аліса відкриває скриньку і бачить як світиться кулон. Її очі, напевно, засяяли від щастя так само яскраво, як зірки на небі. Хоча їх розділяли мільйони кілометрів, Дмитро відчував, що їхні серця з'єднані невидимою ниткою.

З легким зітханням він повернувся до свого робочого столу і почав писати листа. Він розповідав Алісі про свої пригоди, про те, як сумував за нею і як мріє знову побачити її посмішку. Коли лист був готовий, Дмитро додав до нього кілька фотографій з його подорожей і відправив повідомлення.

Повернувшись на мостик "Перепелиці", Дмитро увімкнув автопілот і присів у крісло пілота. Він подивився на зіркове небо і усміхнувся. Він більше не був просто космічним піратом, він був мандрівником, шукачем пригод і героєм, який врятував кохання. І хоча шлях попереду був невідомий, він відчував себе щасливим.

"Перепелиця" плавно вийшла з гіперпростору. Перед Дмитром постала неймовірно красива планета з двома сонцями. Її поверхню покривали густі джунглі, а в небі літали дивні істоти.

 – Ну що ж, "Перепелиця", – промовив Дмитро, погладжуючи панель керування. – Нас чекають нові пригоди!

Раптом, на екрані радара з'явилася невідома космічна станція. Дмитро наблизив зображення і примружився. На станції висів піратський прапор.

 – О, ні, – пробурмотів Дмитро. – Здається, хтось вирішив зіпсувати мені спокій.

"Перепелиця" різко змінила курс і попрямувала до станції. Дмитро знав, що його пригоди ще не закінчилися. Адже Всесвіт – це місце, де завжди є місце для нових відкриттів і несподіванок.