Розділ 3

Дмитро поклав сяючий кулон, що належав коханій Алісі, у оксамитову скриньку, яку він знайшов на одній із покинутих космічних станцій. Світло, що виходило від кулона, на мить озарило його каюту, нагадуючи про теплий літній вечір на Землі, коли він вперше почув голос Аліси крізь космічний ефір, коли їхні серця з'єдналися невидимою ниткою крізь мільйони кілометрів. Він уявляв, як вона відкриває скриньку, її очі засяяють від здивування та радості, а на обличчі з'явиться ніжна посмішка, яку він так мріяв побачити.

Зважившись, Дмитро додав до скриньки невеликий голографічний запис, який він зробив на своєму кораблі. На ньому він розповідав про свої пригоди, про те, як знайшов кулон, про свої почуття до неї, про те, як він завжди пам'ятатиме її слова, написані в щоденнику, її мрії, її сподівання. Він сподівався, що цей запис стане для Аліси несподіваним подарунком, знаком його кохання, і допоможе їй відчути його присутність поруч, незважаючи на відстань, яка їх розділяє. Потім він відправив скриньку на планету Аліси поштовим кораблем, що курсував між галактиками, немов космічний листоноша.

Коли корабель зник з поля зору, Дмитро вийшов на мостик "Перепелиці", вдихаючи свіже космічне повітря. Вітер, що дмухав йому в обличчя, ніс солоний запах космосу, запах далеких зірок та незвіданих світів. Він подивився на безкрайні простори Всесвіту, на мільярди зірок, що мерехтіли, немов діаманти, розкидані по чорному оксамиту, і відчував себе маленькою частинкою чогось великого, частинкою вічності, частинкою кохання, що з'єднує серця крізь простір та час. Він зробив глибокий вдих і усміхнувся. Він був вільний, немов птах, що летить над хмарами, вільний від вантажу минулого, від тягаря помсти, від пут ненависті.

Наступні дні минули в очікуванні, немов дні перед святом. Дмитро вивчав старі космічні карти, немов археолог, що розшифровує стародавні письмена, шукаючи нові маршрути, нові пригоди, нові відкриття. Він мріяв відкрити нову планету, немов Колумб, що відкриває Америку, і назвати її на честь Аліси, планетою її імені, планетою їхнього кохання. Але найчастіше його думки поверталися до неї, до Аліси, до дівчини, яку він ніколи не бачив, але яка вже стала частиною його душі. Чи отримала вона його подарунок? Чи сподобався він їй? Чи щаслива вона? Чи думає вона про нього? Ці питання крутилися в його голові, немов космічні кораблі навколо планети.

Очікування перетворилося на справжні тортури. Дні тягнулися, немов космічні черв'яки, а ночі були сповнені неспокійних снів, в яких Аліса то посміхалася йому, то зникала в тумані далеких галактик. Дмитро намагався відволіктися, готуючи нові страви, досліджуючи покинуті станції, навіть вплутуючись в невеликі сутички з космічними піратами, але думки про Алісу не давали йому спокою. Він постійно перевіряв свій комунікатор, сподіваючись на звістку, на знак, на будь-який натяк на те, що вона отримала його подарунок.

Одного разу, коли Дмитро готував вечерю, експериментуючи з новим рецептом космічних равликів з соусом з метеоритного пилу, його комунікатор міжкосмічного зв'язку завібрував, немов серце, що раптово ожило. Серце Дмитра завмерло, а потім забилося з шаленою швидкістю, немов двигун "Перепелиці" на максимальній потужності. Він з тремтячими руками взяв комунікатор і натиснув кнопку прийняття виклику.

Голографічне зображення Аліси з'явилося перед ним, немов привид з іншого світу. Її очі сяяли, немов зорі, а на обличчі грала ніжна посмішка, яку він так мріяв побачити. Її голос звучав тепло і вдячно, немов музика сфер. Вона розповідала, як цей подарунок, цей маленький кулон та голографічне послання, змінив її життя, наповнив його сенсом, дав їй надію на майбутнє, на щастя, на кохання. Вона розповідала про свої почуття, про те, як її серце відгукнулося на його слова, як вона відчула його душу, його любов, немов він був поруч з нею.

Дмитро слухав її слова, затамувавши подих, немов боявся злякати цю мить щастя, цю мить єднання душ. Він усміхнувся, відчуваючи, як його серце переповнюється теплом та радістю. Він зрозумів, що все зробив правильно, що його подорож, його боротьба, його страждання не були марними. Їхні серця знайшли один одного навіть крізь безмежний космос, немов дві зірки, що з'єдналися в сузір'ї кохання. І хоча вони ніколи не зустрічалися віч-на-віч, їхня історія кохання була справжньою, сильною, вічною, немов світло далеких зірок.

Вони проговорили кілька годин, ділячись своїми думками, мріями, сподіваннями. Дмитро розповідав про свої пригоди, про зустрічі з дивними істотами, про небезпеки та радощі космічних мандрів. Аліса слухала його з захопленням, немов він був героєм з її улюбленої книги. Вони сміялися, жартували, ділилися найпотаємнішими мріями, немов знали один одного все життя.

Коли настав час прощатися, Дмитро відчув сум, немов втрачає частинку себе. Але він також відчув надію, надію на майбутнє, на зустріч, яка обов'язково відбудеться. Вони домовилися підтримувати зв'язок, ділитися новинами, і мріяти про день, коли вони зможуть побачити один одного в реальному світі, а не лише крізь голографічні зображення.

Дмитро підійшов до вікна своєї каюти і подивився на планету, що зменшувалася внизу, планету, де жила його кохана. Він уявляв, як Аліса стоїть біля вікна і дивиться на зірки, мріючи про нього. Її очі, напевно, засяяли від щастя так само яскраво, як зірки на небі. Хоча їх розділяли мільйони кілометрів, Дмитро відчував, що їхні серця з'єднані невидимою ниткою, ниткою кохання, яка міцніша за будь-які відстані.

Повернувшись на мостик "Перепелиці", Дмитро увімкнув автопілот і присів у крісло пілота, відчуваючи приємну втому та задоволення від розмови з Алісою. Він подивився на зіркове небо, що розкинулося перед ним, немов безмежний океан, і усміхнувся, немов старий друг, що зустрівся з давнім товаришем. Він більше не був просто космічним піратом, що шукає скарби та пригоди. Він був мандрівником, що відкриває нові світи, шукачем пригод, що не боїться небезпек, і героєм, який врятував кохання, що пройшов крізь терни до зірок. І хоча шлях попереду був невідомий, немов карта галактики, він відчував себе щасливим, немов знайшов свій скарб, свою зірку, свою мрію.