Розділ 2

Дмитро, стиснувши в руці золотий кулон, відчував, як його серце перетворюється на розпечений вулкан, готовий вивергнути лаву пристрастей. Кохання до дівчини, якої він ніколи не бачив, але образ якої вже назавжди оселився в його душі, переплелося зі спрагою помсти до заклятого ворога, що зрадив його довіру та поглумився над його почуттями. Жирний Кіт – це було ім'я, яке викликало в нього огиду, гнів, бажання розквитатися за завданий біль, і водночас незрозумілу приязнь, почуття близькості, немов до брата, з яким він поділяв одну долю, одну пристрасть, одну жінку. Адже вони були дзеркальним відображенням один одного – два космічні пірати, що боролися за виживання у безмежному космосі, два одинаки, що шукали своє місце під сонцем, два серця, що кохали одну жінку.

"Перепелиця", його вірна супутниця, з якою він поділяв радощі та горе космічних мандрів, здригнулася, відгукнувшись на команду капітана, немов відчуваючи його настрій. Дмитро ввів координати останнього відомого місця перебування Жирного Кота, місця, де він сподівався знайти відповіді на свої запитання та помститися за завданий біль, і віддав наказ на зліт. Корабель відірвався від станції, залишивши її маленькою іскоркою в безмежному космосі, немов сльозу на щоці Всесвіту.

Подорож перетворилася на справжню космічну одисею, сповнену небезпек та пригод, немов подорож Одіссея до рідних берегів. Дмитро мандрував крізь зоряні скупчення, немов мореплавець крізь буремні моря, зустрічаючи на своєму шляху дивовижні планети, немов перлини, розкидані по оксамиту космосу. Він бачив планети, де небо було зеленим, немов смарагд, а трава синьою, наче океанська глибина, де росли дерева з кришталевими листям, що переливалося всіма кольорами веселки, а річки текли з рідкого світла, випромінюючи м'яке сяйво. Він зустрічав істот, про існування яких не міг навіть мріяти - космічних метеликів з крилами, що сяяли всіма кольорами веселки, немов живі зорі, та космічних черв'яків, що подорожували крізь гіперпростір, немов потяги по тунелях, з'єднуючи різні куточки галактики. Також були пухнасті, як хмаринки, чудовиська, які хотіли обійняти його настільки міцно, що Дмитрові доводилося використовувати свій лазерний ніж, аби звільнитися з їхніх м'яких, але дуже сильних обіймів. Були й розумні рослини, які запрошували його на чаювання з метеоритами, запевняючи, що це дуже корисно для травлення та сприяє довголіттю. Дмитро пробував відмовитися, але гостинність космічних рослин не знала меж, і він змушений був погодитися, щоб не образити їх. На щастя, метеорити виявилися досить смачними, немов космічний шоколад, і Дмитро навіть попросив добавки.

— Знаєте, друже, – звернувся він до штучного інтелекту корабля, – я починаю думати, що цей Всесвіт – це величезна вечірка, на яку мене ніхто не запрошував. Всі ці планети, істоти, пригоди… наче я потрапив на свято життя, але забув одягнути святковий костюм.

– Можливо, це просто не ваша вечірка, капітане. Або ж ви просто запізнилися. Але не забувайте, що навіть на найгучнішій вечірці можна знайти тихий куточок, щоб відпочити та подумати.

Дмитро посміхнувся, почувши філософські роздуми свого електронного компаньйона. "Може бути. Але я все одно прийду і влаштую тут власний хаос. Хто знає, може, саме цього і бракує цій вечірці - трохи перцю та космічного року."

Кожна нова зустріч, кожна нова планета підсилювали його рішучість, немов підкидаючи дрова в багаття його душі. Він все ближче був до мети, до розв'язки цієї заплутаної історії кохання, зради та помсти. Але чи був він готовий до зустрічі зі своїм ворогом? Чи зможе він зберегти холодний розум у розпалі битви, коли емоції будуть зашкалювати, немов реактор на перевантаженні? Або ж емоції візьмуть гору, і він перетвориться на скаженого звіра, що прагне крові?

Коли "Перепелиця" нарешті досягла системи, де, за чутками, переховувався Жирний Кіт, серце Дмитра завмерло, немов перед стрибком у гіперпростір. Перед ним розкинулося величезне астероїдне поле, немов кам'яний лабіринт, серед якого ховалося гніздо його ворога, його фортеця, його схованка. Це було місце, де він сподівався знайти відповіді на свої запитання, місце, де він сподівався завершити свою одисею.

– Дмитро: Ну що ж, "Перепелиця", пора розправити крила, - промовив він, звертаючись до свого корабля, немов до бойового товариша. - Час показати цьому Жирному Коту, хто тут справжній пірат і володар звалищ!

І корабель, немов відчуваючи настрій свого капітана, кинувся в гущу астероїдів, готовий до будь-яких випробувань, до будь-яких небезпек, до будь-яких сюрпризів, які може підготувати йому доля.

Дмитро мчав крізь астероїдне поле, його серце билося в такт гулу двигунів, немов барабанщик на космічному фестивалі. Кожен маневр "Перепелиці" був випробуванням на міцність і для корабля, і для його капітана, немов космічний танець між хижим звіром та його жертвою. Попереду його чекала зустріч з Жирним Котом, зустріч, яка мала вирішити його долю, але доля, немов граючи в космічні шахи, вирішила піднести йому ще один сюрприз, немов туз з рукава.

Раптом з-за астероїда, немов з засади, виринув старий, пошарпаний корабель піратів, з чорним прапором і веселою компанією на борту. Вони виглядали як збірна солянка з різних галактик: один із зеленим гребенем на голові, немов папуга з тропічних джунглів, інший – з трьома очима, немов космічний циклоп, а капітан – з величезною золотою зубною коронкою, немов король космічних морів. Їхній корабель, "Стара Кляча", був ще більш пошарпаним за "Перепелицю", з дірками в обшивці та іржею на бортах, але він випромінював атмосферу веселощів та безтурботності, немов піратський бар на дні народження.

– Эй, ти хто такий? – прогримів капітан, його голос нагадував гуркіт грому, що розколює небо на дві частини. Дмитро відчув, як його серце пропустило удар, немов злякавшись цього громового голосу. Несподівана зустріч вибила його з колії, немов метеоритний дощ з орбіти.

– Дмитро Корч, мандрівник, – відповів він, намагаючись приховати хвилювання, немов школяр перед дошкою. – А ви хто такі? – запитав він, сподіваючись дізнатися більше про цих піратів.