Розділ 1

Сонце, пробиваючись крізь забруднені ілюмінатори "Перепелиці", вдарило Дмитру Корчу прямо в очі. Він поморгав, намагаючись розігнати сонливість, яка, здавалося, проникла в кожну клітинку його тіла. Голова гула, як старий двигун після тривалого польоту, а в вухах дзижчало так, що здавалося, ніби всередині корабля розвелося ціле роїще космічних бджіл. Дмитро зі стогоном підвівся з крісла пілота, розминаючи затерплі м'язи. Його тіло, більше схоже на м'який бублик, ніж на мускулисту фігуру космонавта, скрипіло і хрустіло від кожного руху, немов старий космічний корабель, що готується до чергового стрибка крізь гіперпростір.

"Перепелиця" - його вірний, але досить пошарпаний корабель - була справжнім музеєм космічного сміття. Іржаві панелі пульту управління, колись блискучі та нові, тепер світилися тьмяним світлом, ніби згадуючи про свою колишню славу. Провода, наче гігантські павутинки, обпліталі все навколо, створюючи химерні візерунки в напівтемряві каюти. Корабель був справжнім пазлом, зібраним з усього, що Дмитро зміг знайти на звалищах і покинутих космічних станціях. Деякі деталі були настільки старими, що їх походження губилося в глибинах історії космічних подорожей. Але саме ця еклектика, це поєднання різнорідних елементів, робила "Перепелицю" унікальною. Вона була не просто кораблем, а відображенням душі свого капітана - Дмитра Корча, космічного пірата, авантюриста і шукача пригод.

"Стара кобила, але все ще тримається," - пробурмотів він, погладжуючи поіржавілу панель, на якій колись красувався логотип давно збанкрутілої корпорації. Штучний інтелект корабля, голос якого нагадував скрипучий голос старого робота, що ось-ось розвалиться на запчастини, відгукнувся:

– Готовий до старту, капітане. Але радив би перевірити систему охолодження двигуна. Останнім часом вона працює з перевантаженням, і я б не хотів, щоб ми перетворилися на космічне барбекю.

– Та нічого, старий друже, ще послужить. Сьогодні у нас особлива місія, - відповів Дмитро, поплескуючи по пульту управління, немов заспокоюючи старого коня перед важким забігом. - Не підведеш старого Корча, еге ж?

Дмитро подивився у вікно, відірвавшись від споглядання мерехтливих лампочок на панелі управління. Перед ним розкинувся безмежний космос, величний та загадковий. Мільярди зірок сяяли, як діаманти, розкидані по чорному оксамиту, мерехтіли мільйонами відтінків, ніби запрошуючи до подорожі в незвідані світи. "Сьогодні ми знайдемо наше щастя, "Перепелиця". Сьогодні ми станемо багатими!" - подумав Дмитро, і в його очах спалахнув вогник азарту.

Дмитро увімкнув двигуни, і корабель здригнувся, немов прокидаючись від довгого сну, відриваючись від невеликої космічної станції, де Дмитро підзарядив батареї та поповнив запаси космічної кави. Попереду його чекала забута станція, про яку ходили легенди серед космічних піратів та шукачів скарбів. Кажуть, там заховані скарби, достатні для того, щоб купити цілу галактику морозива, або ж відкрити власну мережу космічних закусочних з найсмачнішими космічними ковбасками у Всесвіті. Уяві Дмитра вже вимальовувалися гори золота, що сяяли яскравіше за будь-яку зірку, скрині з дорогоцінним камінням, що переливалися всіма кольорами веселки, і стоси старих гаджетів, які можна було б продати або обміняти на щось корисніше, наприклад, на новий двигун для "Перепелиці" або на цілий рік безкоштовної космічної кави.

Поки "Перепелиця", немов старий, але вірний кінь, мчала крізь космос, Дмитро, потягуючи гарячу космічну каву з термоса, намагався пригадати все, що знав про станцію. За його інформацією, вона була побудована ще до Великої Космічної Війни, коли галактика була єдиним цілим, а космічні подорожі були безпечними та комфортними. Але війна змінила все. З того часу про станцію ніхто нічого не чув, вона зникла з карт, немов її поглинула чорна діра. Лише старі легенди розповідали про незвичайні технології, які там використовувалися, і про неймовірні скарби, які там заховали вчені, сподіваючись зберегти їх від руйнівної війни.

Дмитро подивився на своє відображення в іржавому дзеркалі, що висіло на стіні каюти. Його обличчя, обвітрене космічними вітрами та засмагле під променями різних сонць, було почервонілим від сонця і вкрите дрібними зморшками, ніби хтось намагався намалювати на ньому карту зоряного неба. Він був не молодий, роки брали своє, але в його очах, кольору блакитного льоду, все ще горіло незгасне бажання до пригод, жага до незвіданого, до таємниць, що ховаються в глибинах космосу. Адже життя космічного пірата – це не просто робота, це спосіб життя, вічний пошук скарбів, захованих на покинутих станціях та планетах, небезпечних пригоди, що чатують на кожному кроці, і, звичайно ж, уникнення зустрічі з галактичними поліцейськими, які завжди готові заарештувати його за безліч дрібних правопорушень, таких як перевищення швидкості в астероїдному полі, паркування в недозволеному місці біля космічної станції, або ж несплата податків за продаж космічного пива.

Дмитро посміхнувся своєму відображенню, пригладжуючи сиву бороду, що стирчала в різні боки, немов антени "Перепелиці". "Ех, старий Корч, ще не час здаватися на космічну пенсію," - пробурмотів він, підморгуючи своєму відображенню. "Попереду ще стільки пригод, стільки скарбів чекають на нас!”

×××

Дзвінкий сигнал тривоги пронизує тишу кабіни, немов гострий ніж, розрізаючи атмосферу спокою та зосередженості. Дмитро підскочив з крісла, немов ошпарений, розливаючи недопиту космічну каву на пульт управління. Сонливість миттєво випаровується, змінюючись на гостру, холодну тривогу, яка стискає його серце лещатами. Поглянувши на пульт управління, він бачить червоне миготливе світло, що пульсує в такт з сигналом тривоги, сповіщаючи про наближення небезпеки. Серце починає стукати в шаленому ритмі, з гулом двигунів "Перепелиці", нагадуючи про нещодавню сутичку з космічними піратами біля планети Зіркової Пилюки, де він ледве вцілів, втративши половину запасів космічного пива та улюблений штопор.