5

Наш шлях лежав до клубу, де влаштовували вечірку на Гелловін. Біля входу юрмилася галаслива черга з «вампірів», «відьом» і «зомбі». Охоронець лише побіжно глянув на мене:

— Дівчатам у костюмах вхід безплатний. Проходь, принцесо!

Мій светр до цього моменту якимось дивом кудись випарувався (Фаен, який уже йшов поруч у своєму справжньому вигляді, лише хитро підморгнув, мовляв, потім поверну), тож я залишилася у своїй новій сукні.

Усередині гриміла музика, розтинали темряву неонові промені, а в повітрі клубочився легкий дим. У гарбузі Фаена залишалося ще кілька цукерок, і я, трохи осмілівши, навіть устигла пригостити парочку розгублених хлопців біля бару, повернувши їм упевненість у собі.

— А тепер, — Фаен схилився до мого вуха, — час знайти справжнього принца для моєї Королеви. Дивись, який кандидат!

Він указав на високого, неймовірно вродливого хлопця в костюмі аристократа. Той мав бездоганний вигляд: чудова постава, відкрита усмішка, галантні манери. Коли Фаен підштовхнув мене в його бік, хлопець усміхнувся й запросив мене на танець.

«Ось вона, справжня казка!» — майнуло в мене в голові, поки ми кружляли в ритмі музики. Хлопець здавався милим, чемним і так щиро мені усміхався, що я навіть перестала соромитися. У новій, шалено дорогій сукні цього чарівного дня я й справді почувалася кимось більшим, ніж звичайна сіра мишка-студентка.

— А ти всіх пригощаєш цукерками? — запитав він крізь музику.

— Ні, тільки хороших хлопчиків, — засміялася я й пригостила його останньою шоколадкою з гарбуза.

Після танцю хлопець лагідно взяв мене за руку й запропонував:

— Тут надто гучно. Ходімо в коридор, там тихіше. Поговоримо?

Я радо погодилася. Ми вийшли із галасливої зали до напівтемного службового коридору. Та щойно за нами зачинилися важкі двері, як «принц» різко змінився.

Пристрасть, що спалахнула в його очах, виявилася зовсім не романтичною, як я собі уявляла. Він грубо притиснув мене до холодної стіни, боляче вп'явся пальцями в мої плечі, а поцілунок став жорстким і наполегливим. Його друга рука вже потягнулася кудись до мого стегна, і я виразно почула тріск тканини, що розривалася.

Я заплющила очі, відчайдушно намагаючись вирватися, але він був надто сильним.

«Фаене, допоможи!» — подумки благала я фейрі.

І тієї ж миті руки хлопця несподівано розтиснулися, а поцілунок із жорсткого перетворився на ніжний і невагомий.

Я негайно розплющила очі й устигла помітити в його погляді знайомі фіолетові іскорки. А тоді почула його чітке та владне:

— Біжи!

Після цього він сам різко відштовхнув мене вбік, стримуючи власне тіло, щоб не зробити наступного кроку.

Я миттю схопилася на ноги й кинулася до виходу з будівлі. Розірвана пишна фатинова спідниця заважала бігти, плуталася між ногами й чіплялася за все підряд. Я вискочила надвір, але просто на верхньому майданчику високих зовнішніх сходів важкі дубові двері затиснули поділ сукні. Я з тріском вирвала шматок тканини й помчала вниз, на вулицю, дорогою загубивши кросівок.

Та я не встигла його підняти, як згори вже грюкнули двері — хлопець отямився й вибіг на ґанок!

Паніка остаточно охопила мене. Покинувши взуття, я вискочила на мокрий тротуар і, накульгуючи, помчала до першої-ліпшої освітленої плями. На моє щастя, нею виявився цілодобовий продуктовий магазин.

Я влетіла туди, наче вихор, промчала повз приголомшеного касира, забилася за найвіддаленіший від дверей холодильник із напоями, присіла навпочіпки й просто розридалася. Я відчувала себе брудною і винною, бо сама сунула йому ту цукерку і сама погодилася вийти з зали. 

Ось тобі й казочка, Майє. Ось тобі й кохання з першого погляду… Ось тобі й принц.