4

Цей зачарований день закрутив мене в калейдоскопі справжніх див. Ми пройшли через увесь Центральний парк, а я вже, не вагаючись, запускала руку в гарбуз Фаена.

Мені хотілося ділитися чарами, якими фейрі так безкорисливо обдаровував людей. А довкола було стільки тих, кому вони були конче потрібні! Похмурий чоловік, чий собака раптом перестав боязко підтискати хвоста й намагатися не наступати на передню лапу. Після м’ятного льодяника й одного-єдиного погляду свого господаря пес раптом струснувся й радісно затюпав на всіх чотирьох лапах знайомитися з іншими собаками на доріжці.

Розгублена на вигляд туристка, скуштувавши шоколадну тягучку, несподівано знайшла в сумочці свій паспорт, який, як вона вважала, загубила.

Стомлений двірник, подякувавши за тоффі, виявив, що величезна купа листя від легкого пориву вітру закружляла в химерному танці й сама почала залітати в підготовлені мішки…

Я роздавала цукерки, сміялася, бачила, як світлішають обличчя людей, і зовсім не помічала, як спливає час.

— Так, моя Королево, годі, — м’який голос Фаена й рука на моєму плечі змусили мене зупинитися посеред алеї. — Ти вже зовсім змерзла. Ніс червоний, пальці крижані. Час перепочити.

Лише тепер я відчула, як пронизливий жовтневий вітер пробирається навіть крізь светр, а ноги від ходьби починають гудіти.

Фаен відвів мене до затишного невеличкого кафе неподалік. Там уже панувала святкова атмосфера: стіни прикрашали декорації, а в повітрі стояв аромат свіжозвареної кави, кориці й гарбузового пирога. Поки я зігрівалася гарячим напоєм, фейрі сидів навпроти, підперши підборіддя рукою, і з лукавинкою розглядав мене.

— Знаєш, Майє, дарувати іншим чари — це прекрасний королівський жест, — протягнув він. — Але справжня Королева Гелловіну не повинна забувати й про себе. Тобі сьогодні теж потрібне власне диво.

— Мені? — я здивовано підняла брову, зігріваючи долоні об теплу чашку. — Та для мене й те, що відбувається, уже справжнє свято! Я отримала такий заряд емоцій, якого мені не вистачало весь рік!

— Це все чудово, але на королівський бал у светрі не ходять, — Фаен підвівся й запрошувально махнув рукою. — Ходімо. Нам потрібне відповідне вбрання.

Ми вийшли з кафе, і фейрі привів мене до вітрини розкішного й до нестями дорогого бутика на П’ятій авеню. За склом вабили вишукані тканини, а ціни на цінниках виглядали так, ніби до них випадково домалювали пару зайвих нулів.

— Е-е, ні-ні-ні, Фаене! — я відсахнулася від вітрини й замахала руками. — Стій! Ти що, збожеволів? Я звичайна студентка, у мене на картці залишок стипендії, і кожен долар розподілений ще до того, як з’явиться! Я навіть не можу дозволити собі потриматися за дверну ручку цього магазину!

Фейрі лише завзято всміхнувся.

— Не дурій, Майє. Хіба я казав, що платитимеш ти?

Я не встигла запитати, звідки у фейрі американські долари, як повз нас пройшов молодий, бездоганно вдягнений чоловік. Дорогий костюм, ідеальна зачіска — усе видавало в ньому типового успішного банкіра з Волл-стрит, який поспішав на обідню перерву. Фаен ступив до нього й ледь відчутно торкнувся його плеча. Тієї ж миті фейрі просто… розчинився в повітрі, а банкір на секунду завмер. Він кліпнув, повернувся до мене, і я ахнула, миттю прикривши рот руками. У карих очах чоловіка виразно спалахнули фіолетові іскорки, а на губах заграла знайома лукава усмішка Фаена!

Колишній «банкір» граційно заклав одну руку за спину, а другу простягнув мені з манерами справжнього аристократа.

— Не хвилюйтеся, міс Майє. Усе цілком чесно. Цей джентльмен щиро й усім серцем потерпає від нагальної потреби… витратити солідну суму грошей на прекрасну леді на ім’я Майя. Скажімо так, його нагальна потреба просто зараз — побути щедрим меценатом. Тож прошу вас, не відмовляйте йому в цьому задоволенні. Адже жодної іншої Маї поблизу не спостерігається!

Я ошелешено витріщилася на чоловіка, в якого «вселився» Фаен. Бо ж саме це він і зробив, правда? Той одразу ж весело підморгнув мені й простягнув руку ще ближче. Перед таким аргументом встояти було неможливо.

Усередині бутика я спершу почувалася ніяково. Мені здавалося, що продавчині й консультантки дивляться на мене згори вниз. На простий светр, спідницю і, звісно ж, корону на голові. Але тут, схоже, добре зналися на магії. На фінансовій магії. І тому одного помаху золотої картки вистачило, щоб їхній снобізм миттю перетворився на щирі усмішки й бажання допомогти.

Після години безперервних примірок ми нарешті знайшли «те саме»!

Це була неймовірна сукня в стилі гранж: строгий закритий верх темного кольору з довгими рукавами й коміром-стійкою та пишна, фантастична спідниця з кількох шарів димчасто-чорного фатину.

Я категорично відмовилася знімати свої улюблені, неймовірно зручні кросівки. Але коли я стала перед великим дзеркалом на повний зріст — у кросівках, сукні з пишною спідницею, шкіряній куртці поверх неї та із золотою короною на каре, — образ вийшов просто бомбезний. Справжня сучасна казкова принцеса готова до бунту!