29

Тієї ночі, коли місяць був яскравим, і небо розцвітало м’яким світлом, Ліна і Раелгар відчували, що їхні серця стали одне цілим. Вони стояли біля старого дерева, яке стало їхнім притулком, місцем для моментів спокою та близькості. Ліна дивилася на його обличчя — ті обличчя, яке пережило стільки боїв, стільки втрат, але залишалося таким ніжним і відкритим, коли він був поруч з нею. Її серце б’ється швидше, і кожен погляд на нього заповнює її чуттями.

Раелгар підняв руку, щоб прикласти долоню до її обличчя. Він обережно провів пальцями по її щоках, відчуваючи, як її шкіра тепла і м’яка. Його погляд був поглибленим, і в ньому не було сумнівів — він бачив своє майбутнє з нею.

— Ліна... — прошепотів він, його голос був низьким і глибоким, наче заклик до того, щоб цей момент тривав вічно. — Кожен момент з тобою — це справжнє чудо для мене. Я не знаю, як я жив без тебе.

Ліна не могла відповісти словами. Все, що вона відчувала, було в її очах і в серці. Вона приклала свою долоню до його грудей, де билося його серце, відчуваючи, як воно б’ється в унісон з її власним.

— Ти не один, — сказала вона м’яко, дивлячись у його очі, і її голос знову став таким тихим, але з відчуттям сильного зв’язку. — Тепер ти завжди будеш мій, як і я твоя.

Раелгар повільно нахилився, його губи торкнулися її чола, і згодом зійшли до її губ. Поцілунок був ніжним, спочатку несміливим, якби вони обидва перевіряли цей момент, чи готові вони впустити один одного ще глибше в свої душі.

Але Ліна відчувала, як її серце готове розірватися від цієї любові, і поцілунок став глибшим, пристраснішим, як визнання в тому, що вони знайшли свою єдність у цьому хаосі. Вона обвила руки навколо його шиї, притягуючи його ще ближче. Відчуття його тіла поруч з її було як вогонь, який розпалював її душу.

Раелгар, в свою чергу, заглибив поцілунок, його руки м’яко обвили її талію, і він відчував, як весь світ розчиняється в цьому моменті. Більше не було нічого важливого, окрім їхньої близькості. Вони стояли під небом, яке не могло не здаватися свідком їхніх почуттів.

Коли вони відділилися, Ліна відчула, як її серце стискається від ніжності, і її обличчя світилося від щастя.

— Я... я не уявляю життя без тебе, Раелгар, — сказала вона, її голос був тремтячим від емоцій.

Раелгар усміхнувся і ніжно притиснув її до себе.

— І я не хочу уявляти життя без тебе, Ліно. Ти — моя єдина істина, моє все. І я обіцяю, що буду з тобою завжди.

І вони знову поцілувалися, тепер вже з новою силою, як на обітницю того, що навіть через будь-які випробування, через час і простір, вони завжди будуть разом.