27

Після перемоги в храмі і повернення до більш мирного життя, Ліна і Раелгар вирушили до місця, яке стало їхнім притулком — маленьке село, яке знаходилося серед гір. Тут, серед природи, вони могли нарешті знайти спокій, якого так довго шукали. Це було місце, де їхні серця могли б заспокоїтися, а душі відпочити від усіх битв і пережитих втрат.

Одного вечора, коли небо було ясним, а місяць освітлював землю своїм м’яким світлом, Ліна та Раелгар вирушили на прогулянку. Вони йшли вздовж річки, де вода дзюрчала, а дерева шелестіли, як музика. Ліна зупинилася на березі, дивлячись на відблиски місяця в воді. Вона відчувала, як її серце наповнюється теплом, коли Раелгар підійшов до неї і простягнув руку.

— Поглянь, — сказав він, дивлячись на зірки. — Вони так далеко, але здаються такими близькими.

Ліна подивилася на нічне небо, і в її серці розцвіло відчуття гармонії. Вона взяла його руку, і в її погляді було щось ніжне і глибоке.

— Якби я могла зібрати всі ці зірки, я б поклала їх у твої очі, щоб ти завжди бачив, як важлива ти для мене, — сказала вона, її голос був м’яким, але наповнений силою.

Раелгар обережно підняв її обличчя, щоб подивитися в її очі. Він обережно провів пальцями по її щоках, і їхні серця билися в унісон.

— Ліна, я був заблуканим, я не знав, де моє місце у світі, але тепер... тепер я знаю, що моє місце тут, поряд з тобою.

Вона посміхнулася, відчуваючи, як її душа розцвітає від цих слів. Раелгар нахилився і поцілував її — ніжно і тривало, ніби час зупинявся, і залишалося тільки це відчуття. Вони обоє відчули, як їхні серця танцюють у такт цьому моменту.

Після поцілунку він тримав її в обіймах, обгортаючи її своїми сильними руками.

— Я хочу, щоб ми завжди були разом, — прошепотів Раелгар, його голос був повний ніжності. — Я хочу бути твоєю силою, твоїм спокоєм, твоїм світом.

Ліна затримала подих, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона ніжно притиснулася до нього, обвиваючи руками його шию.

— І я хочу того ж, — відповіла вона, її голос був тихим, але сповненим щирої любові.

Того вечора вони залишилися біля річки, танцюючи під зорями. Це був не просто танок, це була їхня спільна обітниця, що, попри всі труднощі та темні часи, вони завжди знайдуть шлях один до одного.