18

Як тільки вони ступили на землю великої галявини, де зібралися дракони, Ліна відчула, як атмосфера змінилася. Тут все було гнітюче, мов відлуння чогось старого і загрозливого. Величезні фігури драконів стояли поруч з величезними каменями, їхні очі світилися золотавим світлом. Їхні крила розгорялися, створюючи потужний вітер.

Раелгар, відчуваючи тиск, стояв перед ними, наче вічна гора, але Ліна бачила, як його обличчя було сповнене внутрішнього болю. Він був змушений зустрітись із своїм минулим, з усіма тими, хто тримав його на ланцюгу. І, попри всю його могутність, він був вразливим перед ними.

Кожен дракон, хто стояв перед ним, був частиною його родини, але це були не просто родичі. Вони були частиною того світу, від якого він вирвався, щоб знайти себе — і, здається, це було найбільше випробування.

— Раелгар, — сказав один з драконів, старший, з потужним голосом, що резонувала в повітрі. — Ти відмовився від своєї спадщини. Відповідай за свої вчинки.

Ліна відчула, як її серце забилось швидше, але вона була готова. Вона залишалась поруч, тримаючи руку Раелгара, відчуваючи, що їхня зв'язок став ще глибшим.

— Я не відмовляюся від своєї спадщини, — відповів Раелгар твердо, його голос був спокійним, але у ньому звучала рішучість. — Я відмовляюся від вашої влади. Я йду своїм шляхом.

Дракони почали шепотіти між собою, їхні погляди були суворими, але Ліна знала, що з кожним словом Раелгар стає сильнішим. Вони бачили його вибір, його незалежність. Вони не могли змусити його повернутися назад. І хоча це було болісно, Ліна відчувала, що це був єдиний правильний шлях для них.

— Ти вирішив, що твоя дорога — не з нами, — мовив старший дракон, і його голос став м'якшим. — Ти дійсно хочеш жити серед людей, серед тих, хто не розуміє твоєї сили?

Раелгар відповів йому спокійно:

— Я не шукаю сили. Я шукаю свободи. І я знайшов її серед людей. Знайшов її в Ліні.

Ліна почувала, як її серце переповнюється від цих слів. Це була глибока прив'язаність, справжня відданість, і саме вона була тією силою, яка допомогла Раелгару зламати путам минулого.

— Ти не можеш жити серед них, — знову заговорив старший дракон. — Ти не зможеш знайти своє місце серед людей.

— Я знайшов своє місце, — відповів Раелгар, не сумніваючись у своїх словах. — Місце тут, поруч з Ліною.

Відчуваючи, як ці слова резонують в його серці, Ліна дивилася в очі Раелгару. Вона бачила його впевненість і рішучість, і це давало їй сили.

Зрештою, старші дракони замовкли, і лише погляди між ними залишалися гострими й пронизливими. Ліна і Раелгар не знали, що чекає їх далі, але вони розуміли, що цей момент був переломним. Вибір, який вони зробили разом, визначав їхню долю.