Наступні дні були наповнені не певністю. Раелгар і Ліна вирушили на розвідку в інші частини гір, намагаючись уникнути зустрічі з його родичами, які могли спробувати повернути його назад. Їхнє життя стало як спостереження за міражем: щодня наближалися до чогось, але не могли розібрати, що саме це було.
Одного разу, коли вони проходили через вузьку ущелину, Ліна помітила, як Раелгар став млявішим. Його очі стали важкими, як ніколи раніше.
— Що сталося? — запитала вона, трохи турбуючись, але не могла стримати погляду, коли він знову зупинився.
Раелгар затиснув зуби, намагаючись приховати своє хвилювання.
— Вони вже близько. Мені потрібно прийняти рішення, Ліно.
Ліна підійшла до нього, і їхні погляди знову злилися в один потік. Вона відчула, як його серце б’ється в тому ж ритмі, що й її.
— Я прийму твоє рішення, Раелгар. Але ти не маєш бути один.
Раелгар схилив голову і, поглянувши в очі Ліні, прошепотів:
— Я люблю тебе більше, ніж життя, Ліно. Але іноді любов вимагає жертв.
Вона зрозуміла, що йому важко, але їхнє кохання було чимось більшим за просту прив’язаність. Вона була готова пройти через будь-які випробування, щоб бути з ним. Це була їхня боротьба, і вони були готові до неї.