12

Наступного ранку після їхнього спільного вечора, Ліна прокинулась і побачила, як сонце піднімається над горизонтом, фарбуючи небо в золоті відтінки. Раелгар вже був на ногах, його силует вимальовувався на фоні світла. Він стояв на пагорбі, немов захисник цієї долини, його присутність була неймовірно потужною і в той же час ніжною.

Ліна підійшла до нього, і він обернувся, його очі зустріли її погляд, сповнений цікавості та респекту.

— Що ти робиш? — запитала вона м'яко, хоча й відчувала, що це не просто просте питання.

Раелгар посміхнувся, і його голос звучав спокійно, але з легким відтінком таємниці.

— Спостерігаю за світом. За тим, як він змінюється. Як і я, Ліно. Я бачу, як ти змінюєш мене.

Ліна почула ці слова, і її серце затремтіло. Вона не могла не помітити, як змінилася її власна природа після того, як вона стала частиною його світу. Як вона почала бачити більше — не лише навколишній світ, але й Раелгара, його внутрішню сутність, його біль і силу.

— І що ти побачив? — запитала вона, наближаючись до нього. Її голос був зворушливим, вона не могла приховати своє хвилювання.

Раелгар повернувся до неї і ніжно вхопив її за руку.

— Я побачив твою силу, Ліно. Я побачив, як ти стала частиною мого світу, і як цей світ змінюється під твоїм дотиком. Ти — моя рівновага. І я готовий віддати все, щоб ми залишилися разом.

Ліна відчула, як її серце б’ється сильніше, і вона не змогла стримати посмішку, що відобразила всю її ніжність і любов до нього.

— Я відчуваю це. Ти змінив моє життя, Раелгар. Ти став моїм надійним світом, навіть якщо наш світ — це світ драконів.

Цей момент був не просто обміном слів, це була глибока зв’язок, який неможливо було розірвати. Ліна відчула, що її серце тепер належить лише йому, і вона готова залишити всі свої страхи позаду.