11

Наступний день приніс ясне небо і тепло, яке огортало гірську долину. Ліна і Раелгар залишалися на самоті, і весь цей час вони більше не ховали свої почуття одне від одного. Вони більше не грали в ігри, не намагалися приховувати те, що з’являлося між ними. Вони дозволили собі бути відкритими, щирими.

Раелгар вирішив провести Ліну в долину, де звичайно відпочивали дракони після боїв. Він сказав, що там знаходиться місце, яке подарує їй спокій і дасть можливість по-справжньому відчути всю велич цього світу. Ліна з радістю погодилась. Вона не питала, чому саме це місце, просто відчула, що йти туди означало бути ближче до Раелгара.

Під час подорожі вони не поспішали. Вони прогулювались серед високих дерев, які обвивали їх своєю тінню. Ліна відчувала, як кожен крок стає важчим і спокійнішим одночасно. Вона була поруч з ним — і це було все, що їй потрібно було.

Вони дісталися до місця, де відкрилася безкрайня долина з озером, що віддзеркалювало небеса, наче дзеркало. Сонце грало на поверхні води, і ця краса відображалася в їхніх очах. Раелгар витягнув руки і показав Ліні чудо цього місця.

— Тут я віднайшов свою душу, — сказав він тихо, звертаючись до Ліни. — І тепер хочу поділитися з тобою частинкою себе.

Ліна стояла вражена і зауважила, як його погляд став більш серйозним, але в той же час м'яким, відкритим. Вона відчула, як її серце почало битися в такт його словам.

— Ти дійсно змінився, — прошепотіла вона, дивлячись на нього. — Я бачу це. Ти став... легшим. Якби не ти, я б ніколи не зрозуміла, що навіть тіні можуть бути теплими, коли вони оточують нас із тим, кого ми любимо.

Раелгар посміхнувся, його усмішка була світлою і проникливою, ніби він розкривав свою душу перед нею.

— Ти показала мені, що тіні — це не просто темрява, Ліно. Це те, що я носив у собі, і тепер з тобою я розумію, що навіть найтемніші частини можуть стати частиною чогось яскравого.

Вони пройшли вздовж озера, не торкаючись, але разом. Їхні думки зплелися в одне ціле, їхні серця налаштувалися на єдину мелодію.

Пізніше, коли сонце почало ховатися за горизонтом, вони сіли поруч, і Раелгар ніжно обійняв Ліну. Вона закрила очі, відчуваючи його тепло через кожну клітину свого тіла.

— Ліна, — тихо сказав він, його голос був ніжним, як нічний вітер. — Я хочу тобі відкрити ще більше. Я хочу показати, що у моєму світі є ще одне важливе місце для тебе.

Вона подивилася на нього з розумінням. Її руки знайдуть шлях до його обличчя, і Ліна мовчки кивнула, даючи йому дозвіл. Вона була готова до цього.

— Потрібен час... — почав він, але його губи майже не віддалялися від її чола. — Але з тобою я готовий.

І Ліна відчула, як між ними виникає новий зв'язок, який вони обидва давно шукали. Це не була звичайна любов, це було більше, це було єднання двох різних світів, двох сутностей, які нарешті знайшли спільну мову.

Вони сиділи там, обійнявшись, поки вечір не огорнув їх темрявою, і лише зірки на небі свідчили про їхній новий шлях. І цей шлях був теплим, навіть якщо за ним стояли темні сили.