4

Ліс наповнився тінями, коли темні дракони почали спускатися з небес. Їхні крила перекривали місячне світло, а ревіння змушувало землю здригатися. Ліна стояла за спиною Раелгара, стискаючи в руках плащ, який той їй кинув.

Раелгар, з мечем у руках, став перед нею, немов непорушна стіна. Його золоті очі тепер сяяли, а від його тіла виходило слабке червоне світіння.

— Залишайся тут і не виходь, — наказав він.

— Але… — Ліна хотіла заперечити, але його погляд змусив її замовкнути.

— Я зупиню їх, поки можу, але якщо щось станеться — біжи до сховища в горах.

Ліна кивнула, хоча її серце стискалося від страху.

Перший дракон приземлився, розчавлюючи дерева своїми могутніми лапами. Його шкіра була темною, наче ніч, а очі палали червоним вогнем. Він зиркнув на Раелгара, а потім заговорив глибоким і хрипким голосом.

— Королю драконів, ти більше не правиш цим світом. Віддай нам дівчину, і ми можемо пощадити твоє життя.

— Не в моїх правилах віддавати тих, кого я захищаю, — відповів Раелгар, піднімаючи меч. — Якщо хочеш її, доведеться пройти через мене.

Дракон гарчав, і за мить між ними почалася битва. Раелгар, перетворившись у свою справжню форму, злетів у повітря, розпускаючи свої чорні крила. Його могутні удари меча змушували ворога відступати, але нові темні дракони приєднувалися до бою.

Ліна ховалася серед дерев, спостерігаючи за битвою. Її серце стискалося від страху, але водночас у ній зароджувалося щось нове — відчуття сили, яке вона раніше не відчувала.

Раптом один із драконів помітив її і кинувся вперед. Ліна закричала, але замість того, щоб тікати, вона інстинктивно підняла руку. У ту ж мить з її долоні вирвався сліпучий білий промінь, який вдарив у дракона. Той завив від болю і впав на землю.

Раелгар, побачивши це, на мить зупинився, ошелешений.

— Ти... — почав він, але не встиг закінчити, бо наступний удар ворога змусив його відступити.

Ліна зрозуміла, що її сила — не просто легенда. Вона мала боротися разом із Раелгаром. Вийшовши зі свого сховку, вона почала направляти свою енергію на темних драконів, і кожен її удар змушував їх відступати.

Битва тривала до світанку, коли рештки ворогів відступили, обіцяючи повернутися.

Раелгар, повернувшись у людську форму, підійшов до Ліни.

— Ти врятувала нас, — сказав він, його голос звучав із подивом і гордістю. — Але тепер вони знають, на що ти здатна. Тобі більше не буде безпечно тут.

Ліна подивилася на нього, знову відчуваючи змішання страху та рішучості.

— Я готова. Тепер я знаю, хто я, і готова боротися.

Раелгар усміхнувся.

— У такому разі, нам слід вирушити до гір. Там ми знайдемо відповіді.