1

Ліна стояла на краю старого лісу, тримаючи в руках кошик із зібраними травами. Сонце вже ховалося за обрієм, і небо заливала золотава зоря. Її мати завжди казала не затримуватися тут після заходу сонця, але сьогодні Ліна втратила відчуття часу, шукаючи рідкісні рослини для ліків.

Зробивши останній крок до стежки, вона почула дивний звук — глухий удар, немов щось важке впало серед дерев. Ліна завмерла, озираючись. Серце калатало, але цікавість переважила страх.

"Може, це просто зламалася гілка," — подумала вона, наближаючись до місця звуку. Проте те, що вона побачила, перевершило будь-які її уявлення.

У траві лежала велика істота, укрита чорними, злегка сяючими лусочками. Її величезні крила були розкинуті, наче пошматовані бурею. Ліна не могла повірити своїм очам: перед нею був дракон. Його боки судомно здригалися, а з розсіченої шкіри текла кров, залишаючи блискучі сліди на землі.

Спочатку вона хотіла втекти, але щось у погляді дракона змусило її залишитися. Його золотаві очі, які тьмяно світилися, були сповнені болю. І, на свій подив, Ліна почула слабкий голос у своїй голові:

— Не бійся. Допоможи мені.

Ці слова змусили її серце стискатися. Вона швидко поклала кошик на землю і наблизилася до дракона.

— Що я можу зробити? — прошепотіла вона, відчуваючи, як її руки тремтять.

Дракон ледь підняв голову, вказуючи на свою рану. Ліна, забувши про страх, витягла з кошика трави і почала накладати їх на розсічену шкіру. Вона працювала мовчки, майже механічно, намагаючись не звертати увагу на гігантські кігті та страшні зуби, які могли б роздерти її за мить.

Коли робота була завершена, дракон повільно прикрив очі. Ліна вирішила залишитися з ним до світанку, щоб упевнитися, що він одужає.

Вже через кілька хвилин вона заснула поруч із величезною істотою, навіть не підозрюючи, що врятувала самого короля драконів.