Король

Він чекав чогось особливого — удару грому, спалаху, страшного голосу. Натомість важка кров'яна намистина зашипіла та згорнулася. Вгору піднявся білий дим, заклубочився в сонячному промені, і в ньому проступило жіноче обличчя з ніжним ротом та високими дугами брів. Видіння ущільнювалося, робилося чіткішим. Хитнулися тугі кучері, впізнаванням засяяли темні зірки-очі: «Арфе! Синку!».

— Мамо? — недовірливо промовив Арф. Він навіть уявити не міг, що мама була такою красивою, схожою на юну ніч — здавалося, крізь неї мерехтять вівчарські багаття чи зорі світу Предків.

«У Загір'ї живе твій дядько. Скажи йому, що ти син шипшинки. Бережи себе... і стережися батька!» — видіння затремтіло й зникло, блиснувши наостанок блакитним спалахом.

— Овва, — зачаровано сказав Верс. — То твоя мама така?

Арф стояв стовпом, не відриваючи погляду від променя, в якому ще вгадувався легкий серпанок. Чому мама так мало побула з ним? Чому вона не змогла довше поговорити? Виявляється, у нього в Загір'ї є дядько!

— Чуєш, а вона про батька свого нічого не сказала? — спитав Варет.

— Сказала, його треба… покликати, — в останній момент Арф передумав розповідати близнюкам усе, як було. Це лише його секрет!

 — Оце діло, може, батько тобі щось путнє скаже, — пожвавішав Верс. — Там олія ще є... Давай, поки ніхто не увійшов!

Арф сіпнувся й тремтячою рукою знову взяв голку.

Але цього разу крапля крові повелася, як і належить звичайнісінькій краплі, що потрапила в звичайнісіньку розпечену миску — затріщала, спеклася і… все. Хлопці почекали ще трохи, але вогонь швидко згас, а на дні миски залишився тільки маслянистий наліт.

— І що це значить? — спантеличено спитав Арф. 

— Це чаклунство викликає будь-кого, хто помер. Отже, батько в тебе живий! — вигукнув Верс.

— Або його ніщо більше в нашому світі не тримає, — зауважив Варет. — Така людина теж не приходить на поклик.

По обіді прибув посланець із палацу — король повернувся раніше, ніж чекали, і бажав бачити Блаєна. Хіргес пішов і не повертався дотемна. Коли на небі спалахнули зірки, служниця Аката поставила на стіл пироги та топлене масло. Цитра сіла з дітьми, але невдовзі прислухалася й вибігла за двері.

— Батько повернувся, — з набитим ротом промовив Верс. — А міг би й просто від короля поїхати кудись з новим дорученням. Тоді мама ходить як у воду занурена.

— Король нікому іншому таємні справи не довіряє, тільки батькові, — додав Варет.

«За мною послали важливу людину, — відзначив про себе Арф. — Значить, я також важливий! Хоч трошечки...».

До кухні увійшли Блаєн і усміхнена Цитра.

— О! Матінка задоволена — отже, батько нікуди не їде, — зазначив Верс.

— Я супроводжуватиму короля на Осінній бал у Драксі. А до того буду вдома, — оголосив Блаєн, сідаючи за стіл. — Арфе, король хоче тебе бачити. Будь готовий завтра опівдні.

— М-мене?.. — Арф відчув, як серце падає в п'яти.

— Тебе, а кого ще? Він же по тебе посилав, — усміхнулася Цитра, вмокаючи пиріжок у масло.

— Та годі тобі тремтіти, — сказав Блаєн втомлено. — Як я тобі казав, пам'ятаєш? Кланяйся, відповідай чітко, звертайся «мій королю» — більше від тебе нічого й не вимагатимуть. Король знає, де ти жив. 

Арф зітхнув, радіючи, що встиг поїсти — зараз би йому шматок до горла не поліз.

— Досить балакати. Вмийтеся й спати, — суворо сказала Цитра, — ніч на дворі, а завтра справ повно.

Для гостя на другому поверсі відкрили маленьку кімнату з великим вікном на головну вулицю. Ліжко у столичному будинку дуже відрізнялося від сільських лежанок. Воно була високим і дуже м'яким, а ще відокремлювалося від решти кімнати важкою завісою. Цитра пояснила, що взимку за завісою краще зберігається тепло, а сама тканина не проста, а зачарована — її подарував Блаєну король.

— Лягай і спи, — сказала вона. — Не бери погане до голови, а важке до рук — у нас так кажуть.

— У нас теж, — Арф заліз до ліжка і сумно спитав: — А якщо король мене не прийме?

— Чого б це?

— Ну, не сподобаюся я йому, чи ще щось...

— Не сподобаєшся — ми тебе заберемо, — рішуче відповіла Цитра. — Королю яка різниця, у горах ти чи в місті? Одне драконеня всяко прогодуємо, — вона посміхнулася хлопцеві. — Годі вже, спи!

Засинаючи, Арф відчував небувале щастя — родина Хіргеса готова прийняти його! Блаєна Арф ще в дорозі про себе назвав дядьком, і дбайлива Цитра припала йому до серця. А з Версом і Варетом можна обійти все величезне місто... А ще він обов'язково піде вчитися ремеслу! До теслі. Ні, краще до коваля…

Будинок Хіргеса стояв зовсім поряд із головною площею. Ще вдосвіта почулося якесь дивне шурхотіння, дзявкання та виття. Здивований Арф прокинувся, відчинив віконниці й висунувся у вікно, намагаючись не втратити нічого з життя Кагоша. 

Королівські ліхтарі над дахами сяяли, наче місяць, потопаючи у хвилях білого легкого туману. У їхньому світлі столична вулиця здавалася чарівною. Люди ще не прокидалися, лише іноді, впівголоса розмовляючи, вулицями проходила нічна варта. Поволі світало, й ліхтарі зі срібних ставали молочно-білими, якими їх побачив Арф ще вчора. Туман осідав, і в ньому щось заворушилось. Маленькі тіні ковзали вздовж будинків. «Коти, мабуть», — подумав Арф, але зрозумів, що помилився. По вулицях Кагоша вільно розгулювали справжнісінькі лисиці! Звірята без страху підходили до дверей, де на них чекало молоко у черепках, кістки із залишками м'яса чи рибні потрухи. У будинку навпроти заспаний чоловік відчинив вікно й кинув на бруківку жменю дрібних рибок. Пара лисиць метнулася за частуванням і, зібравши рибок у пащу, розбіглася в різні боки. «Лисенятам понесли», — здогадався Арф, із захопленням милуючись «полюванням». Лисиці тихо передзявкувалися, сварилися за здобич і кудись її тягли. Арф пообіцяв собі обов'язково з'ясувати, де звірі живуть — невже просто в місті? Кому в Зараї розповісти — не повірять, там лисиць вважають шкідливими й ганяють від курників…