Дорога

Чи спав,чи не спав — а ось уже й світанок скоро, ось уже стукають у двері. Поки бабця та дід тихо перемовлялися з королівськими посланцями, Арф одягнувся. У пакунку знайшлися нова сорочка, шкіряна куртка, штани й навіть м'які чобітки на товстій підошві. Арф заплутався у незвичних вузьких штанях — у Зараї всі ходили в широких. Потім поспіхом промахнувся рукою повз рукав і ледве не розірвав горловину. Спересердя бурмочучи слова, за які бабця точно дала б хворостини, Арф нарешті перевдягнувся й вискочив за двері. Тар і його супутники тримали під вуздечки коней, які здавалися величезними й страшними в блідому вранішньому світлі. Тут же стояли старійшина і двоє сільських, чия черга була змінювати нічну варту.

— Прощайтеся з онуком, — звернувся Хіргес до діда та бабці, — побачитесь за два-три роки.

Арф несміливо ступив до бабці, але та схлипнула й повернулася до нього спиною, закрившись старою вовняною хусткою. Хлопчик зупинився, розгублено озирнувся і підійшов до діда. Той, підозріло часто блимаючи, провів по його волоссю важкою рукою:

— Ну, бувай, онучечку... Слухайся там, вчися. І нас не забувай. Бабця тебе лаяла, не без того, але ти зла не тримай. Боялася вона, що виростеш безглуздим і потрапиш у біду, — дід прокашлявся. — Не кривдіть його, благородні тари... Їдьте, хай Небо буде високим над вами.

Арф знову глянув на бабцю, але та не поверталася, плечі її дрібно тремтіли. У носі й очах залоскотало, і він, стримуючись, щоб не розплакатися, дерев'яною ходою попрямував до королівських посланців.

— Поїхали, Арфе, — несподівано тепло промовив тар Блаєн. Потім обернувся до діда з бабцею: — Чистого Неба над вашим домом! Напишу, як буде нагода, розповім, як онука влаштували. На коні їздив уже? — обернувся він до Арфа.

Арф похитав головою. Коней він бачив в Оші на ярмарках, а верхи їздив тільки на цапові Киші. Тар Блаєн підхопив його під пахви і підсадив у сідло. Кінь переступив з ноги на ногу, подався назад, Арф заплющився від страху і подумав, що зараз впаде. Але тут королівський посланець сів ззаду, взяв поводи й закутав Арфа плащем. Відразу стало тепліше та чомусь спокійніше.

— Вниз не дивись, — порадив тар Блаєн, — тільки перед собою.

Арф вдячно кивнув і розплющив очі. Незважаючи на ранній час, сільські виглядали з-за дверей, а дехто й за двері вийшов, бажаючи легкої дороги. Арф озирнувся — бабця й досі плакала, дід ніяково обіймав її за плечі. Старійшина щось казав тару Блаєну, але Арф не чув. Він дивився й дивився на діда з бабцею — навіть коли кінь, м'яко погойдуючись, рушив до воріт. Потім старий дім і дві незвично маленькі фігурки біля дверей зникли з поля зору.

Невеликий загін проїхав у тумані через Зарай, виїхав через відчинені стражниками ворота та попрямував до великої дороги з Перевалу в Долину. Коні ступали не поспішаючи, обережно — під копита траплялися ямки та гостре каміння.

Половина шляху зарайською дорогою вершники провели в мовчанні, згодом один із супутників тар Блаєна шумно видихнув і засміявся:

— Слава Небу, не відчувається більше цього лай… — він зиркнув на Арфа і квапливо виправився: — Пахощів оцих! Як тільки люди тут мешкають? У Кагоші навіть провулки біля воріт менше смердять.

— Так, Дагарте, вірно сказано, — тар Хіргес теж реготнув. — Спасибі цьому дому, як то кажуть, але одяг тепер у трьох водах мити… Гей, Арфе, не ображайся, що ми так говоримо про твоє село, — його голос пом'якшав. — І не бійся, нам наказано доставити тебе цілим і не ображати.

— Я не ображаюся, — раптом голос захрип, і Арф закашлявся, — і не боюся… Просто… Навіть не думав… Мені про батька нічого не розповідали. Тільки що він був купцем. А ти про нього щось знаєш?

— Та нічого, якщо чесно, — озвався тар Блаєн. — Король дав доручення, сказав — твій батько герой, а які в нього заслуги, не говорив. Ти невдовзі сам спитаєш.

— Усі кажуть, що батько був не проста людина, але ніхто нічого толком не знає, — зітхнув Арф. Втім, смутку вистачило ненадовго, і він почав розпитувати про Онар, якому Заглай належав ось уже понад двадцять років.

Блаєн докладно відповідав, що Онар — країна виноградників, і купці приїжджають до нього за добрим місцевим вином. Вся Долина, Загір'я і навіть далека імперія Сотар раді отримати онарські барильця.

— Не дарма на гербі королівства зображена виноградна лоза. За наші вина навіть бранців на початку Великої війни викуповували.

— А чому почалася війна? А зараз ми з кимось воюємо?

— Зараз в Долині мир. Велика війна почалася, бо на всіх правителів землі не вистачало, — відповів Блаєн, — але за триста років війни чаклунів лишилося мало. Он у Драксі править королева-безстихійниця — ти маєш знати, вони до вас ближчі за Кагош. У неї чаклунство не виходить, бо кров уже не чаклунська, а звичайна. Сімдесят років тому королі, які лишилися живі, уклали мир, щоб Долина зовсім не залишилася без сильних правителів.

Вершники спустилися із зарайської стежки на головну дорогу з Перевалу. Вкрите хмарами небо повільно світліло, і Арф тривожно оглядався. Будь-якої миті могли вискочити розбійники. Або дракони. А подорожніх лише четверо... тобто троє.

— Не крутися, — суворо сказав Блаєн. — Тобі в кущі треба, чи що?

— Та я... — Арфу соромно було зізнатися, що він чогось боїться, але ще соромніше було, що подумають, ніби він не привчений терпіти. — Тут розбійники нападають. Наші тільки по два-три десятки їздять.

— То ваші, а то наші, — усміхнувся тар Хіргес. — У нас із собою амулет, який зачарував король. Цей амулет не підпустить ні злої людини, ні небезпечної тварини.

— Ух ти! Покажеш потім? Якщо можна, — про заговорені амулети Арф іноді чув від каліки-Карана, коли того виносили з хати погрітись на сонці і він бував у настрої розповідати дітям легенди.